Збір на патронат поранених

Збір на патронат поранених

Історія нашого захисника

“Подумав, якщо я зараз згорю, дружині навіть поховати буде нічого”, — поранений Дмитро Суходольський

Понад 20 операцій,
більше ніж 12 годин тривала перша з них,
18 уражень від куль та осколків,
4 кулі, що застрягли в тілі,
32 шрами на шкірі,
понад 500 днів лікування,
така невтішна особиста статистика у Дмитра Суходольського, учасника національної програми #ВрятуйКінцівку від благодійного фонду “Здоров’я українського народу”.

Чоловік вирішив ще у 2014 році йти захищати Україну, добровільно підписав контракт із ЗСУ на 3 роки. Спочатку був стрільцем ПЗРК, далі командиром відділення. По закінченню терміну договору повернувся до цивільного життя. Почав працювати в ІТ-сфері. Але, повномасштабне вторгнення змінило всі плани на майбутнє. Спочатку Дмитро попіклувався про те, щоб усі рідні люди були у безпеці. А далі, не чекавши телефонного дзвінка з військкомату вже на другий день великої війни був на його порозі.

Воїн виконував бойові завдання як командир взводу на Харківському напрямку. Та вже у травні 2022 року його життя кардинально змінилось. На жаль, не в кращий бік. Жорстокий ворог зрешетив Дмитра кулями та осколками до такого стану, що залишитись живим, здавалось, не можливо.

Виконуючи одну важливу задачу чоловік зі своїм побратимом-водієм їхали у вантажівці, перевозили снаряди, інші речі з однієї позиції на іншу. “Нас було четверо. Ми з водієм їхали по дачному кооперативу, інші двоє хлопців йшли слідом. Десь хвилин 10 треба було їхати, розвантажитись і повертатись назад. На одному з поворотів нас зустріли п’ятеро росіян. Швидкість нашої вантажівки була повільною, тому вони вийшли та навели на нас зброю. Мені здалось, що на секунд 10 була тиша та пауза, наче весь світ зупинився.

У водія не було зброї й він якось автоматично підняв руки вгору. Мені в голові сягнула думка, що це ДРГ, в полон брати не будуть. Можна сказати, вони зайшли в тил до наших військових. Я навів на них автомат. Секунди заминки й почались постріли. Двоє били з кулеметів, троє — з автоматів.

Мені на той момент здавалось, що вони стріляли по нас секунд 15-20. В такі моменти час якось наче розтягується, сповільнюється. У мене найбільше постраждав лівий бік. У правому був автомат, може трохи закрив тіло. Через деякий час відчуваю, що сиджу якось боком на пасажирському сидінні. З мене тече багато крові, вона така відчувається тепла, розтікається.

Найперше хотів дістати телефон, щоб спробувати написати щось чи зателефонувати дружині. Згадав, зв’язку тут немає. Це мене найбільше засмутило. Адже тоді було відчуття, що це вже кінець. А далі якось розумію, що нічого не відбувається, я ще більш-менш живий. Починаю повертати головою, тиша, не бачу нікого. Дверці водія відкриті, а його немає. Між нашими сидіннями, так по середині, вже горить полум’я. Тобто, машина зайнялась.

В голові думки, якщо зараз і помру, то точно згоріти не хочу. Адже дружині та рідним навіть похоронити не буде чого. Ми везли в автомобілі чотири ракети, повний бак палива заправили. Тобто, ще якийсь короткий момент і все почне вибухати. Можливо, тоді якийсь адреналін допоміг вибиратись з машини. Відчував, що сильно поранений, але виліз таки з кабіни. Далі мене підхопив мій побратим і відтяг ще на метрів 20 від вантажівки. Саме тоді в ній вже почав стріляти мій автомат, бо нагрівся.

Вже потім намагались по рації про ситуацію, поранених доповідати. Коли вибухати автомобіль перестав, до нас прийшли, щоб забрати на евакуацію. Помітив, що ліва нога не працює взагалі, а ліва рука просто на шкірці висить. Думаю, дістанусь госпіталю, її точно відріжуть. Про те, що на одне око не бачу, тоді не зрозумів. Глянув на кросівки, там дірка, бо куля пройшла наскрізь. Молодий хлопчина, що відтягнув мене за найближчу хатину почав розпитувати, що робити. Він молодий ще, недосвідчений. Я намагався бути у свідомості, усе пояснював — куди турнікет, куди ще що. Відповідальний хлопчина — перемотав мені руку та дві ноги. Пам’ятаю, що моє обличчя все було у крові, хотів потрогати, що з ним — не дозволяли”, — розповідає про той страшний випадок Дмитро.

Невдовзі їх евакуювали і так почався його довгий шлях до одужання. Свідомість він втратив лише на операційному столі, адже підсвідомість дала можливість виключити відповідальність і довіритись лікарям. Встиг попросити лише, щоб зберегли руку, що звисала на шматочку шкіри.

Перша операція у Дмитра тривала понад 12 годин. На тілі загалом було 18 уражень, чотири кулі та багато осколків діставали з тіла. Одна пройшла між кістками, друга — розбила лопатку. Око витекло, адже там були зламки. Лікарі зробили все можливе, але врятувати зір не вдалось. Куля пройшла крізь щелепу. “Коли я прокинувся, медики сказали, що мені дуже сильно пощастило, адже поранення були надскладні. Крім того, зрадів, що побачив руку не ампутованою, а в залізяках, АЗФ. Сказав, що ногу не відчуваю, виявляється там пошкоджені нерви. Вона потім боліла так сильно, що без знеболювального було геть нестерпно. Найперше, попросив, щоб дали телефон — я мав зідзвонитись з дружиною, сказати, що живий. Вона до мене у госпіталь Харкова приїхала наступного дня”, — ділиться спогадами поранений.

Наразі Дмитро намагається впевнено пересуватись на своїх ногах без допомоги милиць. Каже, після останньої операції на нижніх кінцівках амплітуда болю трохи знизилась. Щодо ока, то консультувався і в приватних клініках. На жаль, виправити зір не вдасться. Доводиться звикати бачити світ лише одним. Тепер на порядку денному — порятунок руки. Вона взагалі не розгинається, бо ліктьовий суглоб розтрощений вщент.

“З кінцівкою я проходив ВЛК. Мені сказали, що з рукою вже нічого зробити не можна, вона такою і залишиться. Або ж необхідно їхати на операції до Німеччини, США, Британії чи Ізраїлю. Я дізнавався, подібні хірургічні втручання коштують за кордоном десь понад 20 тисяч доларів. Це надто дорого для моєї родини. Тобто, я не сподівався, що подібні маніпуляції можна робити в Україні”, — починає розповідати Дмитро про знайомство з благодійним фондом “Здоров’я українського народу”.

Одного дня пораненому пощастило зустрітись з дружиною товариша, з яким лікувався в одній палаті медзакладу. Почувши його історію з рукою, жінка порадила звернутись до “ЗУН”, щоб стати учасником національної програми #ВрятуйКінцівку. Взагалі не роздумуючи, він одразу заповнив анкету та зняв коротку відеовізитку для знайомства з командою фонду.

Після того, як потрапив під крило програми, його проконсультував один з найкращих українських спеціалістів Василь Васильович Гайович. “Лікар сказав, що треба штучний суглоб ставити. Я кажу, серйозно, я знаю, що треба, це ж за кордоном тільки таке можливо. Мені ж лікарі казали, що нас в Україні таке не роблять, що оперують лише в Європі, або в США. Василь Васильович запевнив, що все буде нормально, щоб я не переживав”, — розповідає захисник.

Так почалась підготовка до встановлення штучного суглоба у лікоть. Його придбання та фінансування взяв на себе, звісно ж, благодійний фонд “ЗУН”. Дмитру зробили операцію “італійська пластика”, тобто на декілька тижнів пришили руку до живота. Це необхідно для підготовки шкіри перед протезуванням кінцівки. Тепер на пораненого чекає важлива операція з встановлення штучного суглоба. Травмований сподівається, що все пройде добре і він зможе повернутись до роботи. Перед повномасштабним вторгненням Дмитро працював у сфері ІТ. Каже, коли трішки рука перестане боліти та почне краще функціонувати, зможе навчатись та доганяти те, що пропустив за останній рік у сфері інформаційних технологій.

Дмитро Суходольський випадково дізнався, що українські ортопеди-травматологи роблять надскладні операції на кінцівках. Зараз багато поранених знаходяться у глухих кутах і не знають, що у їхніх складних ситуаціях є вихід. Це національна програма #ВрятуйКінцівку. Команда фонду “Здоров’я українського народу” допоможе проконсультуватись та лікуватись у найталановитіших медиків, спостерігатись у комфортних медзакладах та профінансує медичні девайси, які необхідні для хірургічних втручань. Дякуючи вашим внескам, суму необхідну для Дмитра вдалось зібрати. Всі подальші пожертви, будуть скеровані на наступних захисників в черзі. Щодня в країні зростає кількість поранених.

Майже 600 поранених вже отримали свій шанс на повноцінне життя зі своїми кінцівками. А ще зовсім нещодавно їм загрожувала ампутація рук чи ніг та шлях до інвалідизації. “В Україні тисячі людей з пораненими кінцівками. Ми можемо їх врятувати від ампутації, адже наші медики здатні вилікувати навіть найскладніші випадки. Тобто, 85% можна врятувати”, — розповідає Сергій Сошинський, президент благодійного фонду “Здоров’я українського народу“.

Оплата через Приват Банк (підтримка лікування, можливість підписки)

Одноразовий внесок

Підписатись на щомісячний внесок

Donate from Europe, USA, GB, Canada?

Use this for PayPal or Credit Card

Корпоративний внесок?

Для переказів у гривні