ДОРОГОВКАЗ

• якщо Ви у свідомості – обережно оцініть потенційну загрозу Вашого ураження і знайдіть безпечне місце (за можливості) для долікарської допомоги чи самодопомоги;
• сфотографуйте (за можливості) Ваше поранення як воно є;
• швидко оцініть свій стан свого поранення:

Сильна кровотеча: 

• Для зупинки кровотечі застосуйте турнікет вище місця поранення або використуйте прямий тиск. Поставьте час накладання турнікету.
• Захистіть рану стерильною повязкою для зменшення інфекції
• Зафіксуйте поранену кінцівку, щоб зменшити біль та запобігти подальшому ушкодженню ВАЖЛИВО! фіксація кінцівки не підходить при всіх випадках (наприклад не варто її робити при переломі трубчастих кісток).

Помірна кровотеча: 

• Дійте відповідно до ситуації (накладання бандажу тощо)

Подальші дії:

• зафіксуйте поранену кінцівку так, щоб зменшити біль та запобігти подальшому ушкодженню кінцівки (при не можливості зробити це самостійно – попросіть зробити це побратима, бойового медика);
• ще раз сфотографуйте Ваше поранення вже в стані фіксації з пов’язкою/турнікетом тощо (за наявності можливості);
• у випадку, якщо кінцівка зазнала травматичної ампутації і Ви маєте можливість – зберіть частини відділеної кінцівки у «три пакети» (за наявності), або у максимально чисту тканину.

• повідомьте про своє поранення (самостійно, використовуючи засоби зв’язку, через побратима тощо) чітко розкажіть, яка кінцівка поранена, який характер поранення та який загальний Ваш стан;
• переконайтесь у тому, що про ваше поранення поінформовані побратими, командування, Вас планують евакуювати (за неможливості Вашого пересування) і вимагайте від медичного персоналу стабілізаційних пунктів та польових хірургічних госпіталів чіткої інформації про те, куди саме вас евакуюють і коли.

• перед початком евакуації переконайтесь, що кінцівка зафіксована (якщо це можлливо) і рана захищена;
• намагайтесь переміщуватись під час евакуації (за потреби), мінімізуючи біль і дискомфорт.
• після того, як Ви опинились на будь якому транспорті, який має на меті доставити Вас до точки евакуації, в цей період ваше головне завдання вижити, далі вже ви потрапите до медеваку, і Ваші шанси підищаться.
• перед стабілізаційном пунктом Вам мають провести оцінку Вашого стану поранення та мають перевірити Вам прохідність дихальних шляхів/відновити дихання при його втраті тощо;

• після Вашої стабілізації (чи без такої) Вас евакуюють спецтранспортом (можливо через ПДМШ) до госпітальної, профільної установи, про що Вам варто повідомити Вашого побратима та близького родича (якщо це можливо);
• у медперсоналу, який Вас евакуює за «стабіка», можете поцікавитись загальним Вашим станом і перспективами, і бажано зробити це із певною долею надії та самоіронії, а ще краще – спробувати піднести дух евакуаційної команди. Саме дружні відносини з тими, хто евакуює – деколи рятують життя та кінцівки поранених.

На будь якому з етапів лікування, Ви можете заповнити анкету на участь в національній програмі #ВрятуйКінцівку. В межах програми Ви можете отримати фінансування необхідних витратних матеріалів для проведення операцій (які не входять до стандартного пакету медичних гарантій, Національної Служби Здоров’я України), додаткові консультації та можливість проведення консиліума по Вашому випадку (після правильно підготовленого та описаного клінічного випадку).

Заповнити анкету на участь у програмі Ви можете за посиланням

• отримавши середнє чи важке поранення, Ви маєте право на безоплатне стаціонарне лікування у військових, цивільних чи приватних медичних установах. Кваліфікована хірургічна чи терапевтична допомога має надаватись протягом 12–24 годин. На практиці це відбувається не зовсім так через проблеми різного плану. Що робити? Звертатись в організації, які допомагають пораненим рятувати кінцівки;
• якщо лікарі наполягають на ампутації, не варто погоджуватись одразу. Необхідно звернутись до інших спеціалістів, щоб отримати різні погляди на Ваш клінічний випадок (Second opinion (друга думка)). Кожен поранений може самостійно ініціювати переїзд до іншого медичного закладу за власним бажанням. Лікар повинен видати пацієнту перевідний епікриз — коротку виписку з історії хвороби;
• на період лікування в закладі охорони здоров’я військовий підпорядковується своєму начальнику. Переміщення за межі закладу відбувається – тільки з дозволу лікаря, що веде пацієнта.

Перелік документів, які мають бути при першій госпіталізації, та виписці: 

• Форма 100 (первинна медична допомога)
• Довідка про обставини травми
• Довідка по участь в бойових діях
• Перевідні епікризи при переміщенні між лікувальними закладами
• Виписні епікризи по закінченню лікування в медичному закладі

• підготовка до операції відбувається після ретельної діагностики;
• складні операції плануються після проведення консиліумів лікарів (госпіталя/лікарні та сторонніх експертів);
• персонал лікарень виснажився через що можуть бути неадекватні реакції, дії та пропозиції – варто мати це на увазі і не зважати на певні речі (грубість, неувага тощо);
• лікарі бувають різні, так само, як і медсестри, Вам варто пам’ятати: тільки людність, спілкування та настрій надає підтримку, яка потрібна;
• якщо немає згоди на ампутацію – лікар не має права її проводити. Усвідомлюйте, чи потрібна Вам ампутація задля певної, примарної вигоди зараз і потім все життя – шкодувати про не збережені кінцівки;
• Потрібно шукати інформацію про лікарів, про їх досвід, про результати лікування в інтернеті, питати у побратимів тощо задля знаходження свого лікаря, або потрібно звертатись до тих організацій, які допомагають рятувати кінцівки.

• паління сигарок, вейпів тощо (нікотин негативно впливає на кістки в цілому). Варто кинути палити як мінімум на 3-6 місяців до покращення стану кісток та до стабілізації інфекцій. Також варто дотримуватись певного режиму харчування;
• інфекції, які потрапили у рану під час поранення або – під час перебування у лікарні. На жаль, в Україні більшість лікарень (якщо не всі) – не мають. Належного рівня інфекційного контролю і внутрішньо лікарняні інфекції – це пандемія для України. Варто просити персонал лікарень дотримуватись правил інфекційної безпеки (наскільки це можливо). Наприклад – перев’язки проводити в одноразових печатках, які наділи при Вас з нової упаковки. Це – нормальна вимога;
• лікарські помилки – трапляються і доволі часто через великий вал поранених. Але в більшій мірі помилки роблять у районних лікарнях, у медичних госпіталях підпорядкування ЗСУ тощо. Саме тому варто обирати лікаря дуже уважно, навіть, якщо здається немає шансів – вони (шанси) – існують.

• У процесі лікування багато залежить не лише від медиків, а й від дій пораненого та від підтримки пораненого його рідними. Якщо є можливість, потрібно запросити рідних у шпиталь. Родичі зможуть допомогти:
  • А) координувати дії медперсоналу та проводити розмови з лікарями про стан справ;
  • Б) ставити до відома представників військової частини про різні аспекти лікування;
  • В) збирати пакети необхідних документів;
  • Г) зробити фото рентгенів, виписок тощо;
  • Д) контролюватимуть план лікування тощо.
• Часом у медзакладі персонал може відноситься до пораненого неприхильно. Наприклад: можуть не надавати належну допомогу, посилаючись на зайнятість; вимагати додаткових оплат постачальникам “за девайси” тощо.
  У таких випадках родичам (з конкретними, зафіксованими фактами) необхідно звертайтесь до керівництва лікарні чи на гарячу лінію правозахисних організацій. Звичайно варто намагатись вирішувати питання по дружньому, якщо це можливо;
• Держава (на жаль) покриває мінімальний пакет лікування поранених кінцівок у стаціонарі, але не бойову, а побутову травму (через відсутність протоколу лікування). Коштів, які виділяє держава не вистачає на процес лікування. Тому важливо знаходити допомогу від відомих організацій та від благодійних фондів, що також можуть робити рідні пораненого.

Поранений має право на лікування за кордоном. Для цього не потрібно отримувати висновок консиліуму військово-медичної установи. Саме медзаклад, де перебуває захисник, може ініціювати медичну евакуацію в інші країни. У цьому закладі охорони здоровʼя також готують пакет документів. Проте варто пам’ятати, що лікування за кордоном часто – складніше, деколи – гірше (за результатами), ніж лікування в Україні (через мовні та економічні питання).

• Під час перебування у медзакладах важливо:
  • сповіщати начмеда про поставлений діагноз;
  • зберігати копії виписок до кінця лікування;
  • перевіряти, чи вказано у “Довідці про поранення” запис — “У звʼязку з захистом Батьківщини” (якщо цей документ видається з порушеннями –виникають складнощі із написанням рапортів та інших звернень).

• Варто знати, що на етапі лікування у медзакладі (та після виписки) поранений має право на:
  • щомісячне грошове забезпечення (до чотирьох місяців),
  • додаткову винагороду,
  • одноразову грошову допомогу,
  • виплату для розвʼязання соціально-побутових питань,
  • допомогу на оздоровлення.

• Розмір щомісячної виплати не повинен відрізнятись від попередньої виплати, яку отримував боєць, виконуючи бойові задачі. Якщо ж захисник не отримав виплати, слід написати рапорт на ім’я командира, прикріпити довідку про поранення та направити до стройової частини.
• Важливо! Зберігайте всі чеки на ліки, медичні девайси, лікувальні процедури тощо. Тоді існує ймовірність отримати компенсацію через місцеві органи влади.