Історія важкого поранення з присмаком кохання
Війна — це суцільне жахіття. Там немає нічого доброго, лише погане, чорно-сіре. І найчастіше — багряно-червоне. Бойові дії — це страждання, розруха і безперервне горе. Але саме у тому хаосі народжуються справжні та чисті почуття. Людина не може носити маску, тому як ніколи є сама собою. На передовій люди проходять разом випробування, які з’єднують душі назавжди.
Любов, дружба та взаємоповага — це такі енергії, які прорвуться і пустять коріння навіть серед хаосу, страху, небезпеки та війни. А ще кохання приходить, не запитуючи, не вибираючи часу. Тому чуємо про багато романтичних історій, які трапляються навіть у найскладніші часи. Але про все по черзі.
Владиславу всього 23 роки. А він вже встиг взяти участь у важких боях і отримати статус інваліда війни 1 групи. Одразу після строкової служби підписав контракт. Збройні Сили завжди манили нашого героя, який хотів більше дізнатись про військову справу, набути бойових навичок.
Хлопець отримав поранення на Ізюмському напрямку 18 квітня. У той день він був за командира взводу. Почався наступ піхоти ворога. Під час обстрілу уламком йому сильно пошкодило ліве плече. В перші секунди він руку не відчував, подумав, що вона взагалі відпала. Але не розгубився, продовжив виконувати свої обов’язки. Поряд були ще поранені побратими, тому Владислав по радіостанції намагався викликати підмогу для евакуації трьохсотих. Не втрачаючи свідомість і попри біль побіг зустрічати медиків. І в цей час черговий вибух снаряда збиває його з ніг. Його тіло зрешетило осколками. Стало важко дихати, почав кричати від нестерпного болю. Рани були наскільки страшні, що побратими спершу подумали — його вбило. Поранений з голови до ніг був залитий кров’ю. На ношах бійці бережно винесли його до БМП, щоб передати в руки медикам.
В день поранення у Владислава сталась клінічна смерть, але медики змогли його реанімувати. На тілі воїна тоді не було живого місця, лише суцільні рани. Адже осколки нещадно вп’ялись від очей до п’ят. Хлопцю уламком важко поранило обидві руки, стегно, легені та стопу.
Незламний воїн пережив вже 20 операцій. Адже залізяччям на лівій кінцівці йому роздробило суглоб, плечову кістку, частину ключиці. На правій — перелом і рани. З ока медики вийняли шматок, який призвів до розшарування сітківки. У хлопця наскрізний перелом п’яти. Він може ходити та стояти, але зовсім недовго.
Праву кінцівку необхідно оперувати вкотре — там вдруге виріс хибний суглоб. Та найбільше проблем з лівою. Владиславу робили протезування суглоба у Польщі. Але почались тяжкі ускладнення. Протез довелось дістати. Зараз на воїна чекає чергова операція — пересаджуватимуть м’яз зі спини. А далі медики вирішуватимуть, що робити з суглобом. В цій всій жахливій історії сталось і дещо чарівне та світле. Кохання. Анастасія — медик. І вона побачила свого майбутнього чоловіка в операційній. Вже тоді в серці почали звучати перші нотки. То почуття. Вони почали все більше спілкувати, далі — зустрічатись. Владислав все хотів швидше одужати, щоб освідчитись. Але поранення досить складні. Попросив руку у шпиталі. Не мав змоги купити обручку, тому замінив її кільцем з пластикової пляшки.
Через два місяці молодята одружились у колі найрідніших. Кохання допомагає воїну долати труднощі, які випали на його шляху. Адже це почуття окриляє, надихає, мотивує. Разом з Анастасією планують діток, як тільки вирішиться питання з відновленням кінцівок.