Психологи кажуть, що радісні думки, добросердні мрії та позитивні плани на майбутнє можуть зменшувати фізичний біль. Подібні мозкові налаштування допомагають швидше одужати, навіть після важких поранень. Мабуть, про подібну інформацію знає наш герой — Олександр Лобко з Броварського району.
33-річний чоловік зараз бореться з важкими травмуваннями, але мріє вже впевнено звестись на ноги, щоб закінчити дім, будівництво якого розпочав до повномасштабного вторгнення. Біля оселі планує посадити гарний молодий сад. А далі, думати про народження первістка з коханою Русланою.
Але наразі Олександр відходить від операції. В Інституті травматології та ортопедії НАМН йому збирали суглоб на руці. В кістки вставили титанові пластини. Його жахливо поранило на війні: уламками пробило легені, печінку, ноги, руки. Залізяччям пробило навіть каску, але голова дивом уникла смертельних пошкоджень.
Ще рік тому чоловік працював на “Київтеплоенерго”. Вільний час присвячував своєму захопленню — риболовлі. Мав досягнення, адже вдавалось ловити велику здобич, наприклад, сома вагою 52 кілограми. Та настала велика війна, батько пішов до тероборони, а Олександр одержав повістку.
Поїхав до навчального центру, отримав спеціалізацію — стрілець. До того не тримав зброю у руках, військового досвіду не мав. Але коли потрапив на першу лінію, каже, дуже допомагали і підтримували досвідчені побратими. Потрохи почав звикати до буднів на війні. “Найважче, коли необхідно виносити поранених. Психологічно нестерпно бачити кров, страждання і крики тих, кому не можеш полегшити біль. Але з часом і з цим почав миритись”, — згадує Олександр.
1 листопада з побратимами утримували висоту. Воювали тоді проти вагнерівців. “Деяких взяли у полон. Виявились зеками, яким дали автомат у руки”. Вороги почали артобстріл. Одна з мін потрапила в окоп, де перебували наші воїни. Товариша, який знаходився з Олександром ще з навчального центру, вбило. Інші отримали важкі травмування.
Чоловік після поранень не втратив свідомість. Каже, що відчував пекучий біль. Але набагато більшими тоді були душевні страждання від смерті близького друга.
“Мене тоді врятував побратим Григорович. Заклеїв легені, наклав джгути, зв’язав руку, обробив рани й допоміг запобігти сильній кровотечі. Виносили мене майже 2 кілометри прямо під артобстрілом. Пам’ятаю, тоді ніяк не могла зайти БТР, щоб забрати поранених. Вороги хотіли її спалити”, — ділиться тими страшними подіями воїн.
Поки пораненого евакуювали, він думав про те, що скоро мала бути відпустка. У свідомості чергувались картинки, які виникали там не раз, як він купує мамі та коханій квіти. Якою радісною мала бути їхня зустріч. Але склалось все по-іншому. Не радісно, а сіро і з присмаком крові…
Олександр вже переніс декілька операцій на легенях та печінці. Зараз лікарі продовжують боротьбу за ліву руку. Суглоб та дві кістки на кінцівці були повністю розбиті. Чи зможе вона повністю відновитись і, чи треба ще хірургічні втручання, покаже тільки час.