fbpx

Як і більшість сміливих чоловіків у нашій країні, Микола Леонтенко з Кіровоградщини у перший же день повномасштабного вторгнення добровільно пішов до військкомату. Він твердо вирішив, що не може спокійно жити та працювати, коли ворог сваволить на нашій території.

І це вже друге. Микола воював у розвідці ще з 2014 року. Він пройшов крізь жорсткі бої у Дебальцеве. Звільнився після закінчення мобілізаційного періоду. Почав приділяти більше часу дружині та доньці. Вирішив працювати “на себе”. Займався вантажними перевезеннями. Захоплювався полюванням. Життя текло у звичайному ритмі. Чоловік мріяв розширювати родину та бізнес. Якби не ескалація.

“Я не міг лишатись осторонь цих подій. З 24 лютого війна стала набагато агресивнішою, а отже треба більше людей, щоб вигнати окупантів. Тому в той же день пішов до військкомату, не чекав поки мені передзвонять”, — розповідає Микола.

Обстріли того страшного для усіх українців зимового ранку застали Леонтенка у Миколаєві, у відряджені. Він швидко повернувся додому, зібрався і — до військових. Каже, що дружина та донька не хотіли відпускати тата, але завжди підтримують його рішення.

Декілька місяців чоловік був у територіальній обороні. Далі — у військову частину, знову розвідка. Поранення отримав 11 серпня у районі Мар’їнки. Якраз наші воїни штурмували позиції ворога. Був обстріл. За метр від Миколи розірвалась міна. 

Сильно постраждали обидві кінцівки. Одна рука була зламана, кістки роздроблені на дрібні частинки. Вона просто висіла на шматках кістки та шкіри. Друга кінцівка — в шмаття розірвані м’які тканини. Від шоку та втрати крові травмований знепритомнів. Коли прийшов до тями, побратими вже надавали першу медичну допомогу. 

Микола каже, що, мабуть, ангел-охоронець був тоді поряд. Адже зовсім поруч розірвалась міна. Він дивом лишився живим. Зараз його оточують веселі та позитивні лікарі. Майстри своєї справи завжди підбадьорюють, запевняють, що все обов’язково буде добре. 

Поранений засмучений тим, що так довго вже на лікарняному ліжку, не може нормально рухатись. Але вірить, що і це колись мине. Він зможе повернутись до своєї родини, розвивати бізнес, народжувати з дружиною дітей.

У Миколи було вже 11 операцій. Скільки ще попереду, залежить від відновлення руки. Зараз одна кінцівка вже рухається. Інша ще потребує пересадки нерва, встановлення титанових пластин. Добре, що попри страшні болі від поранень чоловік не втрачає міцності духу та мотивації, щоб будувати плани на щасливе майбутнє.