Бахмут, Соледар…
Багато українських воїнів віддають життя в боротьбі за деокупацію цих міст. Ще більше — своє здоров’я. Кількість жертв зростає щодня. Така ціна свободи нашого народу.
Василь Демків з Тернопільщини воював з побратимами неподалік Бахмута. Нещадно гнав ворогів з нашої території. Далі були тяжкі бої під Соледаром. Саме там і зазнав поранення чоловік.
Ще до повномасштабного вторгнення 26-річний Василь працював закордоном. Займався важкою атлетикою, будував плани на майбутнє. Вже через декілька днів після наступу почав оббивати пороги військкомату. Але до Збройних Сил його брати не поспішали. Аргументували тим, що вже служить його рідний брат. Тоді двох одразу з родини не брали.
Василь вирішив твердо, що має брати участь у захисті Батьківщини. Спочатку записався до лав тероборони. Але до військкомату все ще регулярно навідувався. У серпні його таки мобілізували.
Чоловік раніше не мав бойового досвіду. Не служив строкову службу. “Але то не проблема, коли маєш бажання навчитись”, — говорить він. Два місяці проходив спеціальні навчання в Старичах, Львівської області. Далі — поїхав служити у піхоті “на нулі”.
День, коли був поранений, запам’ятав на все життя. Спочатку шок, далі гострий біль, незначне усвідомлення страшної події, бажання залишитись у свідомості, евакуація. Стояло жарке літо, воїн зі своїми побратимами якраз був зайнятим копанням окопів. Раптом над головами різкий свист і вибух. Всіх добряче прикидало землею. Декого контузило. Василю не пощастило найбільше.
Каже, спочатку взагалі не зрозумів, що трапилось, навіть перші хвилини болі не відчував. Товариші його одразу евакуювали. Вже коли лікарі надавали першу медичну допомогу побачив страшне поранення руки. Ділиться, що на лівій кінцівці була рана діаметром 6 сантиметрів.
Через передпліччя зламок від снаряда роздробив кістки і застряг у легенях. Шматок знаходиться в такому місці, що витягувати його лікарі не беруться. Головне, що він не загрожує життю травмованого. “Та він мені і не заважає зовсім. У тканинах заросте”, — навіть у такій нелегкій ситуації Василь намагається жартувати.
Спочатку чоловіка лікували у Дніпрі. Зараз він знаходиться у Києві. Йому проведуть операцію за кошти, які зібрав Міжнародний фонд “Здоров’я українського народу” у рамках програми #ВрятуйКінцівку.
Василь переніс вже 7 хірургічних втручань. Наразі рана загоїлась. Тепер необхідна найскладніша та дорога операція. Щоб рука нормально функціонувала з часом, її потрібно “скласти”. А також поставити протез суглоба.
Чоловік зізнається, що найбільше його бажання — знову стати боєздатним і повернутись на поле бою. Каже, не зможе заспокоїтись, доки не виженуть останнього окупанта з рідної землі. Це прагнення допомагає йому долати той біль, який він відчуває щохвилини і впевнено йти до цілковитого одужання.