Молодий хлопець Микола Дрон отримав поранення 18 грудня. При виході з позицій наступив на протипіхотну міну «Лєпєсток». Його долоня була продірявлена наскрізь. Права рука роздроблена до передпліччя. Та найстрашніше поранення отримав в ногу. Хлопцю відірвало чотири пальці і частину стопи.
Історія 26-річного Миколи про любов до своєї Батьківщини. Він народився в Івано-Франківську, але останні роки жив та навчався у Варшаві. Через те, що має польське коріння, отримав громадянство цієї країни.
Дрон вчився на програміста. Серйозно займався спортивними та бальними танцями. Завжди був одним з кращих і займав призові місця на змаганнях. Також хлопець захоплюється малюванням. Як різностороння особистість, будував плани на яскраве і насичене майбутнє. В усьому його підтримувала мама — пані Ірина, яка теж живе у Варшаві.
Та все змінилось 24 лютого. Росія почала атакувати території України і хлопець не міг спостерігати осторонь. В той же день написав заяву на призупинку навчання. Разом з найкращим другом вони закупили повну автівку ліків і рушили на Батьківщину. Це було внутрішнє непереборне бажання — захистити країну і визволити від ворога. І в цьому рішенні мама не перечила сину. Розуміла, що це місія кожного справжнього чоловіка.
Микола взагалі не мав військового досвіду, лише непереборне бажання протидіяти окупантам. Вже 25 лютого друзі стояли на порозі військкомату Івано-Франківська. Товариш одразу підписав контракт. Дрон був громадянином іншої країни, його не прийняли до лав ЗСУ.
Та наш герой не здавався. Пішов добровольцем у полк «Карпатська Січ», там якраз формувався іноземний легіон. У цьому підрозділі пройшов підготовку та здобув навички, які знадобляться «на нулі».
Хлопець до листопада був добровольцем, далі стало можливим підписати контракт. Отримав спеціальність — стрілець. Крім того, Микола допомагав, як перекладач. В інтернаціональному легіоні бійці розмовляли різними мовами. Молодий чоловік був зв’язуючою ланкою, координував спілкування, допомагав зрозуміти умови контракту.
Хлопець воював на Ізюмському та Куп‘янському напрямках. Далі була невелика відпустка і можливість побути вдома з рідними. Ось тоді вже мама Ірина почала відмовляти сина йти на фронт. На той час він втратив багато побратимів і жінці було важко дивитись, як її дитина страждає від пережитого. Але хлопець і чути не хотів, переконував, що на війні для нього ще багато роботи…
18 грудня підрозділ Миколи повертався з успішно виконаного бойового завдання. Він йшов першим, виводив ще 8 іноземців. Не туди ступив, з сумною посмішкою згадує боєць. Коли розірвалась протипіхотна міна, його одного поранило. Перед очами все пливло, як у тумані. Але хлопець тримався з усіх сил, щоб по рації координувати вихід. Адже ніхто крім нього не розумів української, на якій відповідали командири.
Він зробив все правильно, адже англомовні бійці змогли оперативно евакуювати пораненого. Лише побачивши лікарів і пересвідчившись, що його побратими у безпеці, почав втрачати свідомість. Крізь марево у голові спливала думка — як буде без нього мама, рідні, якщо він помре.
Микола бачив, що на нозі відірвало чотири пальці. Каже, тепер все буде інакше, доведеться забути про танці. А це та частина його життя, яка приносила найбільше задоволення.
Зараз поранений знаходиться у Львові, йому провели третю операцію. Лікарі робили все можливе і неможливе, щоб уникнути ампутації ноги. Але у хлопця надтяжкий випадок, адже крім пальців міною відірвало частину стопи. Ускладнювало ситуацію поширення гангрени на великій фаланзі. Тому кінцівку довелось відрізати.
Микола з матір’ю моляться про одужання. Українці — продовжують збирати кошти на реабілітацію та протез для бійця.
Підтримати програму Про програму