fbpx

Історії українських бійців демонструють, які хоробрі й водночас скромні наші захисники. На війні вони щодня роблять величезні подвиги, про які відзиваються, як про звичні речі. Втримали висоту, евакуювали побратимів, принесли їжі бабусі, що живе у самому центрі бойових дій, дістали кошеня з-під завалів. І знову наступного дня — взяли на себе вогонь, щоб врятувати інших, наклали турнікет товаришу…

Для них — це реальність, яку проживають хто з 2014 року, хто з повномасштабного вторгнення. Коли повертаються додому, важко звикати до спокійного ритму, в якому існує більшість громадян. Як отримують поранення — знову зміна вектора на інше життя. Боротьба з болем, оформлення документів, тяганина з бюрократичними моментами. Таке собі розгалуження різних сфер існування, в якому кожному бійцеві треба не розгубитись, а продовжувати діяти.

Важко знайти баланс у сучасному світі і Диянчуку Віктору. Після його тяжкого поранення, менший син захворів на цукровий діабет. Тепер він інсулінозалежний. Мабуть, спрацював стрес від новини про травмування батька, адже інших причин лікарі не виявили. 

Тепер Віктор намагається спланувати, як жити далі. Він має важку травму — роздроблене праве плече. Але лишився єдиним годувальником у родині. Дружина оформила опіку над дитиною. Лікарі дають небагато шансів на повне відновлення руки, але треба якось забезпечувати сім’ю. На жаль, з такими проблемами зіштовхуються багато з тих, хто захищав нас від ворога. 

42-річний Віктор Диянчук — щасливий батько синів Владислава і Станіслава. Працював на фабриці з виготовлення морозива. Потім змінив фах на будівельника. Все у житті йшло добре. Але, як ми знаємо, Росія вирішила нас “врятувати”. Чоловік того дня був у відрядженні, але одразу взяв квиток додому, у Бердичів.

Не зволікаючи, одразу добровільно пішов до військкомату. Пройшов навчання і поїхав виганяти з нашої землі окупантів. Спочатку зі своєю бригадою “працювали” на Чернігівщині, далі перемістились в Луганську область.

Поранення Віктор отримав 28 вересня. Вони з побратимами тримали позиції. Почався танковий обстріл. Осколками йому повністю роздробило праве передпліччя. Кляте залізяччя пройшло наскрізь, повністю розбивши кістки. Воїн спочатку навіть не зрозумів, що травмований. Біля бліндажа весь час постріли, багато поранених, є вбиті. “Одразу й не усвідомив, що сталось. Хотів підняти руку, а вона наче не моя. Не слухалась. Коли глянув, а вона як провалилась. Тоді побігла гаряча кров”, — ділиться спогадами про подію воїн.

Чоловіку побратими швидко надали першу допомогу, наклали турнікет. Оперативно евакуювали. В голові пораненого тоді була одна думка — лише б врятували руку. У воїна вже було 4 операції. Пошкоджений також променевий нерв, від цього порушені рухові функції. В Інституті травматології та ортопедії НАМН йому пересадили 8 см кістки. На Віктора чекають ще операції, висновки лікарів і довгий шлях до одужання.