Патронат поранених

Патронат поранених

Історія Олега Мєдвєдєва

Олег згадує, що ракети 24 лютого 2022 року впали неподалік його будинку. Крім того, о 5 ранку телефонував переляканий син-студент. Розповідав батькові, що від обстрілів палають окраїни Харкова. “Стало зрозуміло, що ці потвори віроломно пішли знищувати нашу країну і нас самих. І треба вистояти за наше життя і свободу. Розмірковувати часу не було і перше, що спало на думку, всі відповіді й поради тільки в військкоматі. Але перед цим поїхав забрати сина, щоб перевезти у безпечне місце”, – розповідає захисник.

Чоловік не зволікаючи пішов до військкомату, згадує, що тоді там панував справжній хаос, адже багато людей прийшли, щоб вступити до лав ЗСУ. Окупанти тоді вже були за 15 кілометрів від його міста, підходили колонами, тому всі швидко збирались для відсічі ворогів. Зібравши вдома речі, вже з 1 березня Олег почав виконувати бойові завдання у частині.

Разом з побратимами він воював на різних напрямках фронту. Але саме на Бахмутському отримав поранення у грудні. “Під час захисту українського міста від вибухової хвилі впав по сходах до нижнього поверху. Під час падіння забився суглобами колін і отримав травми”, – коротко розповідає воїн.

У той день зненацька розпочався штурм позицій великою кількістю російських загарбників. Наші військові миттєво зайняли свої сектори всередині понівеченого двоповерхового будинку. Олег тримав зону біля вікна на другому поверсі. Одна хвиля штурму майже була відбита, як раптом над чоловіком розірвався артилерійський снаряд.

Вибуховою хвилею його відкинуло на сходи, далі він скотився на перший поверх. Підвестись допомогли побратими. Відкритих ушкоджень, які б загрожували життю, тоді не було. Він відчув тільки, що дуже забився колінами, ліктем лівої руки та спиною. Оговтавшись від падіння, знов став до бою, бо розпочалась нова хвиля штурму. “Кинути свій сектор, рівняється – наразити на смерть товаришів і себе. Кількість росіян набагато нас перевищувала. Їх лізло чоловік 150. Вони не йдуть, а біжать і стрибають, як зайці. А нас – з восьмеро в одному будинку і восьмеро – в іншому. По будинках потім ще почав бити танк. Важка техніка знищувала цілі вулиці. Ми набили їх там теж добре. Бій був дуже жорстокий і затих вже, як почало темніти. По темному “орки” почали копатися навколо нашої позиції, щоб на ранок взяти нас в кільце. Сили були дуже нерівні, боєприпасів майже не залишилось. Надалі був наказ відійти з оточення на іншу позицію. Під час переміщення в суцільній темряві я ще декілька разів потрапляв у воронки, де знову забивався суглобами на ногах. 

Вранці знову бій і тільки на наступний день довелося самостійно евакуюватись до місця дислокації, а це кілометрів з десять по пересічній місцевості, по коліях від бойових машин”, – так описує той день травмований.

На ранок він помітив сильні набряки колінних суглобів, а під час ходи відчувався нестерпний біль. Найперше, за допомогою звернувся до медроти. Так і почався його довгий та складний шлях лікування.

Чому складний? Бо невірні діагнози, комісії, переміщення по різних медзакладах і фраза, що прозвучала як вирок: “Колінні суглоби повністю зруйновані, необхідне протезування”. 

“Невідомість про стан травми дуже непокоїла. Колючий біль в суглобах під час ходи – приємного дуже мало. До того ж пів місяця після отримання травмування неможливо було виїхати з сектора на медичне обстеження та лікування. Операції лікарі просять робити негайно, але коштів у мене таких немає. Я втішений, що мені порадили заповнити анкету на сайті благодійного фонду “Здоров’я українського народу”. Тепер є надія, що суглоби таки замінять. І я більше не відчуватиму такого сильного болю і вільно зможу рухатись”, – ділиться Олег. 

Травмований розповідає, що після всього пережитого відчуває стан, ніби застряг в цьомуі й час для нього зупинився. “Мабуть, доки ми всі разом не знищимо цих нелюдів, так і триватиме. Мене дуже накрило те, що коїться. Я хотів би надалі повернутися до строю і без різниці в якості кого, тільки б ще допомогти братикам знищувати свинособак. Думаю, тільки після перемоги над рашистами настане час для змін в підсвідомості, оцінки ризиків життя і його сприйняття в усій красі”.

Дякуючи Вашим внескам, Олегу вже зібрали кошти на обидва протези! Слідкуйте за нашими соціальними медіа, там буде інформація після проведення операцій. Всі Ваші подальші внеску будуть спрямовані на допомогу іншим учасникам програми #ВрятуйКінцівку. “Сьогодні вся країна донатить на дрони. Це важливо, але кожного дня з фронту та атакованих міст до лікарень надходять сотні поранених. Понад 70% травм – це травми кінцівок. Якщо зараз не врятувати руки й ноги наших бійців та цивільних, держава й суспільство отримає десятки тисяч людей з інвалідністю. Мета національної програми – забезпечити українські лікарні всім необхідним для проведення 15 тисяч операцій на кінцівках. Для її реалізації сформована експертна рада, куди увійшли понад 60 найкращих лікарів-ортопедів та реабілітологів з усієї України. Також створюємо реєстр медпрацівників та закладів охорони здоровʼя, що опікуються травмами кінцівок та реабілітацією”, – розповів ініціатор програми “Врятуй кінцівку”, президент МБФ “Здоров’я українського народу” Сергій Сошинський. 

Оплата через Приват Банк (додаткові можливості підписки)

Одноразовий внесок

Підписатись на щомісячний внесок

Donate from Europe, USA, GB, Canada?

Use this for PayPal or Credit Card

Корпоративний внесок?

Для переказів у гривні