Збір на патронат поранених

Збір на патронат поранених

Як отримав пораення?

“Коли я стікав кровʼю, думав, що це вже кінець. Руки і ноги не слухались мене”, — Ігор Кучеров, учасник програми #ВрятуйКінцівку

32-річний Ігор Кучеров родом з Луганської області. Розповідає, що його рідний населений пункт розташований за 15 кілометрів від державного кордону з росією. Спочатку хлопець відслужив строкову службу, далі — у 2013 році підписав контракт у Державній прикордонній службі.

Ігор отримав поранення у травні минулого року. У нього вкрай важка ситуація, як пояснюють лікарі. Весь час за травмовану руку продовжують боротись і будь-якої миті це протиборство може закінчитись не на користь захисника.

“Якщо згадувати день поранення, то тоді ми знаходились на напрямку між Слов’янськом і Ізюмом. Подобово несли чергування на позиціях. Декілька осіб заступали на взводний опорний пункт. Потім нас приїжджають і міняють. Ми були у селі, де не було ні звʼязку, ні світла, нічого. Тому зібралися з товаришами, нас шестеро було разом з капітаном, і поїхали в місто Слов’янськ. Планували поповнити запаси, заправити машини та балони газові, взяти продукти, воду, сигарети. Мені ще треба було автомобіль відремонтувати.

Історія що відбулась із Сергієм

Довго мені у місті машину ремонтували й вже було пізно повертатися назад. Треба через блокпости їхати й, взагалі, вночі небезпечно подорожувати. Ми прийняли рішення залишатися там, а на наступний день повернутися до лінії фронту. Та…

Вночі відбувся ракетний удар. Ми зупинились у будівлі поряд зі школою, де теж підрозділ прикордонників дислокувався. Думаю, хтось з місцевих навів, тому вдарили ракетою “Іскандер”. Я прокинувся від вибуху. Зрозумів, що в мене щось з правою рукою.

Ніякого хаосу не було, тому що це не перший раз таке з нами, що вночі прилітало. Але поранило мене вперше. Памʼятаю спалах, вибух і навколо все у пилюці. Дивлюся, у капітана травмована нога. Бачу, як він собі турнікет на ногу накладав. Навкруги тільки крики. Мабуть, інших хлопців контузило. Один мій друг одразу на місці там загинув. Я намагався йому допомогти, думав, він ще живий.

Коли накладав турнікет собі, почала крутитись голова. Нічого не виходило, темнота навкруги. Руки й ноги почали німіти та відмовляти через велику втрату крові. Мої хлопці теж мені нічим не могли допомогти. Добре, що на цей вибух прибігли хлопці з ЗСУ, які знаходились десь неподалік. Вкололи мені морфій, затампонували рану. Винести з розбомбленої будівлі мене не могли, тому що поряд загорілися наші машини. Ми їх заправили, а ще у нас з собою була зброя, яка почала детонувати.

Коли я стікав кровʼю, думав, що це вже кінець. Руки-ноги не слухались мене. Просив лише хлопців дати сигарету, щоб закурити востаннє перед смертю. Але таки мене врятували, передали медикам у швидкій допомозі. До речі, перші п’ять хвилин біль взагалі не відчувається. А далі так починає боліти, що думки лише одні — швидше вмерти, щоб більше не мучитись. Кажуть, що свідомість втрачаєш від больового шоку. Я не втрачав. Коли мене вже повантажити у швидку допомогу, там мені ще знеболювальні вкололи та вливання крові зробили. Повезли до Краматорська. По дорозі я ще був у змозі розповісти хто я, з якого підрозділу та надав іншу необхідну інформацію.

Коли прокинувся після першої операції, зрадів, що руку лікарі не стали відрізати. Така ймовірність була. Кінцівка ледь трималась. Осколок був великим і майже відсік її від тіла. Зламок прилетів зверху, у зону плеча. Залізяччя розбило суглоб, вирвало шматок артерії, добряче пошкодило мʼязи та нерви, кістки. Лопатку теж розбило. При першій операції медики шматок артерії з ноги пересаджували у руку. Як потім мені пояснили, це якраз її й зберегло. Своєчасне кровопостачання відновили та поставили апарат зовнішньої фіксації.

За весь період лікування у мене було вже 18 операцій. Крім того, коли перебував у медзакладі міста Дніпро, там прийняли рішення порізати руку лампасами. У мене на ній був сильний набряк, а така процедура мала його зняти. Від плеча до ліктя великий поріз. Ще два — від ліктя до зап’ястя. І саму кисть теж вони поштрикали. Не знаю чи правильно це було, адже від набряку не допомогло. А от боліли ті рани дуже сильно, ще й порозходилась шкіра в різні боки, мʼязи повилазили. Мені перев’язки робили під загальним наркозом.

У Дніпрі мені знеболювальні довелось випрошувати, та й ті не діяли. Якщо згадати перший пункт, куди потрапив після поранення — там добре було. Молоді лікарі, інтерни, дуже старались і піклувались. Намагались зробити все, аби мені менше боліло.

Декілька днів я перебував у лікарні імені Мечникова. Це був мій найгірший час за все лікування. У палаті антисанітарія. Було так жарко, що мені від цього весь час погано ставало. Не розумів, чого мене там тримали, адже зовсім не лікували. Дякую моїй молодшій сестрі, яка весь час мене супроводжувала — вона вирішила якнайшвидше забрати мене звідти.

Бинти мені по-живому знімали. Коли вже забирали, мали покласти на каталку, щоб донизу спустити (я лежачим був). Попросив знеболювального. Відповіли: навіщо, ти все одно вже їдеш. Поряд лежав чоловік з батальйону “Айдар”, то він почав сваритись з медперсоналом, адже був шокованим таким ставленням. Я радий, що звідти вирвався. Евакуаційним потягом мене доправили до Черкас. Там я був декілька днів. Лікарі розводили руками — такий випадок, що нічим не могли допомогти.

Далі я потрапив у Київ, у свій шпиталь — для прикордонників. І вже, нарешті, там почалися операції. Вони мене тільки привезли, одразу на рентген. Побачили, що за час, доки я по інших лікарнях був, доки катали туди-сюди — кістки погнили. Медики поставили вакуумні апарати. Почали рани, що мені нарізали, стягувати. Не за один етап, а спеціальними гумками потихеньку. Найбільша проблема була у тому, що в мене був дуже сильний біль, неврологічний. І плече боліло, і кисть. Допомагали лише якісь наркотичні препарати.

Згодом прийняли рішення відправити мене на лікування у Німеччину. Це виявилось ще одним неприємним періодом. Лікарі думали, що там медицина краща і мені одразу допоможуть. Поставили спейсер і я поїхав. Але там нічого не зробили. Вони, по-перше, злякалися інфекції. Взагалі мене ізолювали. Я був сам в палаті. Вони в протигазах до мене заходили. У мене був стафілокок та клебсієла. Антибіотиками не змогли їх нейтралізувати, вже не діяли. Через їх велику кількість в моєму організмі з’явилась резистентність до них.

Німецькі лікарі повідомили, що допомогти не можуть, адже не роблять подібних операцій. Вони тільки протезуванням займаються. Тому замінили мені спейсер і побажали успіхів. Пробув я там більше як місяць. Дарма. Взагалі, як тільки приїхали туди, виявилось, нас ніхто не чекав. Памʼятаю, біль тоді у мене був нестерпний. Ми прибули в клініку вночі. Нас ніхто не розуміє, ми їх не розуміємо. Знайшли там дівчину, яка намагалась перекладати. Розібрались, почали робити аналізи.

Назад до України необхідно було діставатись своїм ходом. А я міг тільки лежати. Було дуже важко знайти транспорт, тому що ми попереджали про інфекцію, яку мав. Люди відмовлялись. Але все ж таки, вдалось знайти волонтерів, німців. Вони мене доправили до Львова.

Медики порадили звернутись в Інститут нейрохірургії у Києві. Я думав, там зроблять операції й у мене перестануть зʼявлятись страшенні болі. Але там хорошого нічого не запропонували. Вони теж сказали, що у мене такий випадок, де нічого не зробиш. Повідомили медики, можуть тільки два пальці — великий та вказівний зробити, щоб працювали. І все.

Моя історія надії починається, коли доля привела до Інституту травматології та ортопедії. Там я познайомився з Лисаком Андрієм Сергійовичем і Гайовичем Василем Васильовичем. Вони ознайомились з ситуацією і приблизно сказали, що можна зробити. Мені дуже сподобався їх підхід та прогнози.

Та не все так веселково. Раптом на плечі зʼявилась шишка. Саме там, де був встановлений німецький спейсер. То була клебсієла — бактерія, від якої гнили мʼязи. Їй важко зарадити. Вона така, що може сидіти собі спокійно, ніяк не проявлятись. Спочатку думали, що це у мене просто якийсь лімфостаз. А потім уже зрозуміли, що це серйозно. Мене поклали в шпиталь. Час вже дуже підтискав. Мала бути операція на нервах, яка дає результат, якщо до пів року від моменту поранення її зробити.

Тут у мене стався дуже цікавий випадок. Не знаю яким чином, але у рану потрапив золотистий стафілокок. Він виїв клебсієлу. А його вже легше було антибіотиками вивести. Тому мені зробили операцію, замінили спейсер, пересадили нерви. Тепер чекаю на відновлення, яке займає до пів року. Наразі сильний біль у кисті, який дуже турбував, вже пройшов. Потроху починають рухатись пальці. Поступово зʼявляється відчуття дотику.

Найбільша проблема залишається з плечовим суглобом. За час лікування рука почала провисати. З ним не можна було нічого робити. Медики казали, треба чекати доки нерви трохи запустяться, підуть в ріст. Важливо не збити ці всі процеси.

Зараз мені якось там зшили відірвані мʼязи, які тримають руку. Наразі у мене кінцівка добре тримається і плече таке рівненьке. А раніше там дуже велика яма була. Якщо з часом рука буде добре триматися і хоч трохи працювати, тоді буде можливість ставити протез плечового суглоба. Його треба виробляти індивідуальним по анатомічним та хімічним особливостям, щоб не викликав алергії (бо маю її на певні матеріали).

Дуже вдячний лікарям, які познайомили мене з благодійним фондом “Здоровʼя українського народу”. Так я став учасником національної програми #ВрятуйКінцівку. Матеріали та девайси для операцій — це дуже дорого. А у мене є така підтримка, це неймовірно приємно! 

Я бачив хлопців з такими ж ситуаціями, як і у мене. Вони сподіваються, що їм у Німеччині чи Польщі допоможуть. Вони навіть не знають, що робити, куди звертатися. Я їм розповідаю, що за кордоном нічого не зроблять, адже тамтешні лікарі раніше не зіштовхувались з такими травмами. Тому раджу їм те, що знаю з власного досвіду”, — розповідає Ігор. Дякуючи вашим внескам, суму необхідну для Віталія вдалось зібрати. Всі подальші пожертви, будуть скеровані на наступних захисників в черзі. 

Оплата через Приват Банк (додаткові можливості підписки)

Одноразовий внесок

Підписатись на щомісячний внесок

Donate from Europe, USA, GB, Canada?

Use this for PayPal or Credit Card

Корпоративний внесок?

Для переказів у гривні