Збір на лікування Іванчика Павла

Збір на лікування Іванчека Павла

Історія нашого захисника

“Осколком вирвало мʼязи та кістки. Дірка була розміром з кулак”, — поранений Павло Іванчик

35-річний фітнес-тренер з Києва Павло Іванчик звернувся до благодійного фонду “Здоровʼя українського народу” нещодавно. Лікарі порадили йому заповнити анкету та стати учасником програми #ВрятуйКінцівку, адже йому необхідна операція з кісткової пластики. Таке складне хірургічне втручання коштує майже 140 тисяч гривень. Павло поранений на війні, у нього зростає зовсім маленька дитина. Десь взяти такі гроші на операцію — це щось нереальне для його родини.

Благодійний фонд “ЗУН” запустив збір для захисника, щоб він знову зміг ходити без допомоги милиць. Якщо всі разом зможемо зібрати суму, це буде вже фінальна операція у воїна. А до того, з початку грудня, їх було вже вісім. 

Чоловік отримав повістку та одразу вирушив захищати країну. Зізнається, чекав на неї, адже раніше хотів піти добровольцем. У нього багато друзів воює, хотів їм допомагати. Та у родині була маленька дитинка, тому всі рідні були проти, щоб відпустити з дому Павла. Одразу потрапив до навчального центру з підготовки ДШВ. 

Раніше воїн не мав армійського досвіду, але каже, за бажанням всього можна навчитись. Після місячного навчання відбулось розподілення по бригадах. Поступово якісь навички здобував вже від досвідчених побратимів, які були не перший рік у зоні бойових дій. Спочатку службу ніс на більш віддалених позиціях. А з часом і “на нуль”. На Бахмутський напрямок.

“Пʼятого грудня ми виходили з позиції й нас гарненько накрили мінометами. Товаришу моєму потрапило під ноги, до слова, одну з них ампутували. Ми виносили його на евакуацію. Вже на етапі, коли повертались на броні, прилетів FPV-дрон. Мені тоді осколками вибило величезний шматок ноги під коліном — кістки та мʼязи.

Пощастило, що в цей момент ми вже їхали до точки евакуації. Ще по дорозі хлопці наклали на ногу турнікет, прямо під час руху, не зупиняючись. Біль тоді відчувався одразу після поранення. Але через адреналін у крові все одно стаєш зібраним, не втрачаєш якогось холодного розуму. Памʼятаю, я тоді ще розповідав, як правильно робити, затягувати. Свій турнікет раніше наклав товаришу, тому просив у інших. Хлопці все зробили, ще й тримали мене всю дорогу, щоб я не злетів з броні.

У лікарні свідомість не втрачав, навіть намагався жартувати з лікарями. Вже у медзакладі побачив, що залізяччя вирвало мʼязи — розміром з кулак, сантиметрів з десять. І кістку також поламало. 

Дуже довгий час ця рана не загоювалась, не затягувалась. Осколкові вибухові травми — це завжди бруд, інфекція. Місяцями її не могли побороти, антибіотики не допомагали. Лікарі чекали, коли рана зарубцюється, щоб можна було братися до роботи з кістками. Але навіть після двох місяців інфекція прогресувала, тканини не відновлювались. Медики вирішили відрізати частину гомілкового м’яза, пересадити там, де його не вистачає. І нарешті почалось загоєння. 

Мене виписали на місяць для того, щоб нормально ці шви стягнулися. Я пройшов ВЛК і отримав дозвіл на наступну операцію. За цей час добре освоїв милиці, навчився впевнено на них рухатись. Якщо вдасться зробити кісткову пластику, зібрати на неї кошти, то це буде фінальна операція. Після цього через чотири-шість тижнів можна поступово робити спеціальні навантаження на ногу.

І далі вже реабілітація, щоб відновлювати нормальний рух коліна, гомілки, гомілковостопного суглоба. Я знаю, як правильно це робити, маю багато друзів-професіоналів у цій сфері. Взагалі, вже понад десять останніх років працював фітнес-тренером. Навіть зараз в онлайн-режимі намагаюсь консультувати своїх клієнтів, які зі мною давно працюють. 

Колись, ще до війни, я активно займався бігом. Планував пробігти марафон. Якщо чесно, ще й досі не закинув цю ідею. Вірю і сподіваюсь, що колись це вдасться. Не хочеться полишати займатись фізичною формою. Я не кидав цього навіть на війні. Ну звісно, не у тому темпі, як у цивільному житті. Але якийсь мінімальний набір вправ радив би робити усім. Це дуже важливо в умовах бойових дій, адже треба носити важкі речі, екіпіровку, поранених. У тебе мають бути сили просто намагатися слідкувати за собою.

Ще б радив усім, хто потрапив на війну, розмовляти з психологом. Це нормальна штука. Тобто цивільні люди і друзі можуть не зрозуміти твого досвіду. Підтримати — це класно, але виговоритись чужій людині — це корисно. Це така собі панацея, щоб трохи голову тримати у нормі. 

Життя змінилося, але глобальні мої цілі залишились такими ж, як були. Тому після одужання та відновлення хотів би займатись тим, чим планував до повномасштабного вторгнення. Незадовго до того, як отримав повістку, я вже укладав договір на оренду приміщення для своєї справи. І розірвав його, бо йшов воювати. 

Мрію зробити спільний простір для таких, як я. Військових зрозуміють лише військові. Тому хочеться зробити ком’юніті, свою ніби тусовку, де ніхто тебе не жаліє, але адекватно просто сприймає. Це буде суміш спорту, реабілітації, розмов тощо. Сподіваюсь на допомогу благодійного фонду “Здоровʼя українського народу” у рамках проєкту #ВрятуйКінцівку. Це віра в те, що я зможу знову повноцінно ходити та приносити користь людям”, — поділився поранений Павло Іванчик.

Дякуємо всім хто долучився! Цей збір закрито. Результати операції будуть опубліковані по мірі поступлення інформації. Всі кошти що будуть зібрані через цю сторінку далі, будуть скеровані на забезпечення порятунку кінцівок інших резидентів програми. 

Оплата через Приват Банк (додаткові можливості підписки)

Одноразовий внесок

Підписатись на щомісячний внесок

Donate from Europe, USA, GB, Canada?

Use this for PayPal or Credit Card

Корпоративний внесок?

Для переказів у гривні