Збір на лікування Хотабича

Збір на лікування Хотабича

Історія нашого захисника

“Мені перебило ноги, артерію. Хлопцям дав телефон матері, думав, що не встигнуть звідти витягти”, — Володимир Суворов, резидент програми #ВрятуйКінцівку

Для 44-річного Володимира Суворова необхідно зібрати 147 тисяч гривень. Чоловік нещодавно став бенефіціаром програми #ВрятуйКінцівку. Після другого поранення йому необхідне ендопротезування. Ця операція є доволі складною і потребує фінансів, яких у чоловіка немає.

Захисник з Кривого Рогу спочатку працював у будівельній фірмі, пізніше — у шахті. Коли почалось повномасштабне вторгнення, пішов добровольцем у військкомат. Він не міг стояти осторонь подій. Вважає, якщо зараз не буде воювати він, це доведеться робити його дітям. “Я думаю, будь-який адекватний чоловік буде захищати свою сім’ю, свій дім, свою землю”, — каже Володимир.

Його не одразу взяли на службу, посилаючись на те, що добровольців вже вистачає. Пішов до територіальної оборони, але там пробув не довго. Його контакти передали в Українську добровольчу армію. Вже трохи повоювавши на різних напрямках, надалі потрапив у окремий взвод розвідки спеціального призначення.

“Звісно, цивільній людині, без бойового досвіду, важко на війні. Але з часом можна звикнути до всього. Треба навчитись контролювати свій страх і якісь негативні емоції. А головне, не лінуватись там. 

Отримав я вже два поранення. Ще й дивно, що в одному і тому ж місці, в посадці. Різниця тільки у декілька місяців. Вперше — ми штурмували позиції ворога, щоб перерізати трасу на Сватівському напрямку. Мене поранило осколками, перебило одразу дві ноги. Ще трьох побратимів “затрьохсотило”. Я тоді не одразу зрозумів, що і мене травмувало. Почав іншим допомагати, аж поки не побачили, що мої зимові штани наскрізь просочені кровʼю.

Залізяччям мені перебило артерію, нерви. Через крововтрату у мене був тиск 60 на 40. Вже у лікарні витягли зламки, залишився один тільки у колінній чашечці. Вже потім медики казали, якщо почнуть витягувати, то відсотків 80%, що після операції ходити не буду. До точки евакуації було півтора кілометра. По нас шквально продовжували працювати FPV-дрони та весь час щось скидали. І танк по нас стріляв до всього того пекла. 

Евакуація зайняла майже 5 годин. Я дивом не стік кровʼю. Хлопці наклали турнікети. Хоча була зима, але мені було сильно жарко, роздягався. Якщо чесно, з ногами я вже у думках тоді попрощався. Турнікети довго були накладені, як тільки намагався послабити, кров ледь не фонтаном била. Та й взагалі, думав не виживу. Тоді ще побратимам дав телефон матері, щоб повідомили. Бо здавалось, що нас не встигнуть звідти витягти. Цей день я вважаю своїм другим днем народженням. Тоді пролікувався декілька місяців. Спочатку не міг ходити, не відчував кінцівок взагалі. Одягаю капці й не відчуваю, нерви перебиті. Ходив у госпіталі з паличкою, а далі почав потроху розробляти ногу. 

Не хотіли мене брати після цього поранення у розвідку. Але хитрістю я таки знову туди потрапив. Не хотів бути обмежено придатним, хотів воювати. Але через пів року довелось відзначати вже третій свій день народження.

У тій же посадці, лише на декілька позицій, далі ми втрьох вийшли на бойове розпорядження, коректувати вогонь артилерії. Знали, що на нас готується наступ. Росіяни тоді на Сватівському напрямку зібрали понад 100 тисяч військових. 

Після кількох днів довелось відбивати штурм. Тоді нас різними видами зброї вороги обстрілювали. Але ми втрьох змогли відбити першу атаку, коли на нас чоловік 30 йшло. І тут прилетіло з АГС в найближчий до мене окоп. З цього прильоту у нас один вбитий. Інший товариш отримав акубаротравму. Він зараз коли шнурки завʼязує, одразу свідомість втрачає. 

А мене вибуховою хвилею відкинуло десь на три метри. Я сильно вдарився спиною об бліндаж. Перша думка у голові — ну все, навоювався. Але далі зрозумів, що таки залишився живий. Потім вже втратив свідомість і не памʼятаю, як вибрався з того окопу. Осколок прилетів також у ліву ногу, спричинивши велику гематому.

Нижня кінцівка все частіше давала про себе знати. Без вколотого знеболювального все важче було обходитись. Останні виходи були складними для мене, я розумів, що вже більше, як тягар для побратимів. Як виявилось на обстежені у госпіталі — у мене немає кульшового суглоба. Він зруйнувався чи розсипався. 

Зараз я продовжую служити, заступаю часовим по батальйону. Я дуже чекаю на операцію. Ходити дедалі важче, необхідне якнайшвидше ендопротезування. Та знайти майже 150 тисяч я просто не в змозі. Тому надія лише на донати у програмі #ВрятуйКінцівку. Я вдячний лікарям, які мені порадили заповнити анкету і стати під крило благодійного фонду “Здоровʼя українського народу”. Сподіваюсь, що вже скоро буде операція і я перестану відчувати біль та шкутильгати. Хочеться знову виконувати бойові завдання. А після закінчення війни жити собі таке звичне життя, спокійне, яке було до повномасштабної. Хочеться створити родину, ще діток хочеться. Тому сподіваюсь на краще, на те, що здоровʼя кінцівки вдасться повернути завдяки благодійній допомозі”, — поділився Володимир Суворов. 

Дякуємо всім хто долучився! Цей збір закрито. Результати операції будуть опубліковані по мірі поступлення інформації. Всі кошти що будуть зібрані через цю сторінку далі, будуть скеровані на забезпечення порятунку кінцівок інших резидентів програми. 

Оплата через Приват Банк (додаткові можливості підписки)

Одноразовий внесок

Підписатись на щомісячний внесок

Donate from Europe, USA, GB, Canada?

Use this for PayPal or Credit Card

Корпоративний внесок?

Для переказів у гривні