Захисник Ігор Крупка наступив на протипіхотну міну
37-річний Ігор Крупка до початку повномасштабної війни працював у проектному інституті. У вільний час любив кататись на велосипеді. А ще він має незвичайне захоплення — моделювання мініатюр будинків. Чоловік з міста Стрий, що на Львівщині.
“Вже на початку ескалації я пішов до військкомату добровільно. Для мене навіть не стояло питання — варто чи ні. Це здавалось цілком логічно — громадянин України повинен захищати території від агресивних дій ворога. Батьки спочатку трохи відмовляли, через хвилювання за мене, звісно”, — розповідає поранений.
У той же день чоловік прийшов до військкомату. Перший час був у територіальній обороні міста. Потім, продовжує хронологію подій, його трохи повчили й відправили у зону бойових дій. “На війні треба вчитись відразу і швидко. Необхідно знати і теорію, і практику. Хоча б щось і вже буде легше”, — радить Ігор. Наскільки важко знаходитись на фронті, особливо коли немає досвіду, каже, що це залежить від твого оточення. Якщо пощастить потрапити до вмотивованих та розсудливих, вважай — пощастило. Адже ти будеш переймати такі риси.
Травмування Ігор отримав 8 березня. Трапилась жахлива подія на Луганському напрямку. Він наступив на протипіхотну міну. Як відомо, вони створені для того, щоб запобігати прориву противника на оборонні позиції. Мають вибуховий заряд, який активується під час натискання на міну. Після цього відбувається потужний вибух, який може спричинити серйозні травми та пошкодження. А часом, навіть смерть…
Експерти запевняють, що травми, які можуть бути отримані від наступу на протипіхотну міну, бувають дуже серйозними. Це — важкі опіки, порізи, відкриті переломи, ампутації кінцівок тощо. Крім того, навіть якщо постраждалий не отримав серйозних пошкоджень, він може почати страждати від психологічних наслідків, таких як посттравматичний стресовий розлад. Тому вкрай важливо підтримувати поранених на їхньому шляху до одужання. Це наша основна з вами місія, яка активно та результативно здійснюється у програмі #ВрятуйКінцівку.
Ігор після вибуху залишався при свідомості. “Чомусь у перші секунди подумав про те, що сталось те, що мало бути. Чомусь розумів, що це можливо. Адже знаходжусь на війні, де можливе абсолютно все”, — ділиться травмований. Побратими несли з годину пораненого до місця евакуації. Ще стільки чекали на автомобіль, який доправить захисника до госпіталю. Ігор зізнається, що той час тривав, наче ціле життя. Здавалось, невимовно жахливий момент просто зупинився. Він болісно розтягував страждання пораненого воїна. Не жалів, не щадив. Біль була, м’яко кажучи, жахливою. Ігор зізнається, що не соромлячись кричав, адже терпіти спочатку не було сили. Але потім звик, трохи стишився. Результатом тієї страшної та несправедливої ситуації стали дві кукси нижче колін. Це частина кінцівок, що залишилися після ампутації. Крім того, у нього поламані кістки на правій руці, пошкоджена долоня.
Зараз травмований знаходиться у Київській міській лікарні №8. Медики вже провели пораненому 6 операцій. При позитивній динаміці, каже Ігор, залишилось ще мінімум два хірургічні втручання. Лікарі планують збирати та скріпляти пластинами пошкоджені кістки. А далі — ще досить довгий шлях до одужання, який потребує непохитного терпіння та незламної віри.
Ігор каже, що морально триматись йому допомагають рідні, які його майже не залишають наодинці. Вони та сила, яка не дає і хвилини думати про погане. Найрідніші поруч — це та міць, яка допоможе подолати будь-які проблеми й знову побачити життєвий орієнтир. Навіть, коли здається, що ця гроза і темінь назавжди.