Один уламок роздробив руку, інший залетів під ребра: історія пораненого Євгена Конрада
“Снаряди розривались над головою. Осколки залетіли мені в руку. Я відразу зрозумів, що травмований. Перші думки — кінцівка відірвана, бо перестав її відчувати. Все було у крові. Думаю, ну візьму цю одірвану руку з собою, про всяк випадок. Почав тримати її другою”, — розповідає про момент поранення 29-річний Євген Конрад із Запоріжжя.
У цього чоловіка взагалі не було ніякого армійського досвіду. Але він твердо вирішив, що має йти захищати українські території. Каже, що тоді через злість до ворога не було відчуття страху навіть з огляду на відсутність необхідних військових навичок. “Почалась повномасштабна війна. Ці безперервні тривоги якось нервували. Не зміг сидіти вдома. Вже 27 лютого пішов до військкомату”, — згадує воїн.
Спочатку відбулось злагодження і майже відразу чоловік поїхав у складі 60-ї механізованої бригади воювати проти ворога. Всі пам’ятають, що взимку, весною 2022 року не було особливо багато часу навчати бійців. Агресивні окупанти наступали з різних боків нашої країни. Лізли, як таргани, яких необхідно було оперативно зупиняти. Тому Євген розповідає, що доводилось вчитись дуже швидко. “Навчались по книжках і уважно слухали тих, хто має досвід”.
Захисника поранило при деокупації Херсону. Розповідає, того дня був наступ. Їхній підрозділ успішно відпрацював. Тоді забрали у ворога багато ворожих снарядів та техніку. Коли приїхали заправлятись до бензовоза, їх примітив ворожий розвідувальний дрон.
Окупанти почали прицільний обстріл. Євген розповідає, що бачив, як снаряди зривались прямо над його головою. Спочатку осколки потрапили у руку. Він подумав, що кінцівку взагалі відірвало, адже не відчував її. Все повністю було залито кров’ю. Він все ж намагався триматись на ногах. Але наступний зламок поцілив в область ребер.
Намагався кликати на допомогу, щоб побратими встигли накласти турнікет. Як тільки з’явилась невелика пауза між обстрілами, почали з товаришами виїжджати. “Вже потім, коли познімали одяг, бачив, що рука таки тримається, хоч і дуже продірявлена. Пощастило, що по дорозі зустрілась автівка швидкої. Вона тоді якраз їхала забирати двохсотого. Медики надали допомогу. Вивозив у точку евакуації мене мій командир батальйону. Царство йому небесне, через місяць він загинув”, — зі смутком у голосі згадує Євген. Від моменту травмування, яке трапилось у жовтні, у чоловіка було вже 4 операції. Врятувати кінцівку медикам було буде складно. Зламок від снаряда зайшов знизу ліктя, перетрощив кістки аж до передпліччя. Лікарі ювелірно діставали осколок з руки захисника. Пощастило, що залізяччя пройшло за декілька сантиметрів від суглоба, лишивши його цілим.
Ще один шматок снаряда, що пройшов між ребрами, пробив легені. У Євгена був пневмоторакс. Це — скупчення повітря у плевральній порожнині з одночасним підвищенням тиску в ній, внаслідок чого відбувається поступовий колапс легень. На щастя, його вдалось подолати. Про національну програму #ВрятуйКінцівку Євген дізнався у лікарні. Завдяки благодійному фонду “Здоров’я українського народу” йому провели безоплатну операцію. Українські хірурги-ортопеди спеціальними титановими пластинами скріпили потрощені кістки. Наразі чоловік закінчує лікування, планує проходити реабілітацію. Поранених в Україні, на жаль, внаслідок війни стає все більше і більше. Кожне травмування приносить невимовний біль і страждання. Ми повинні усвідомлювати й не сприймати число поранених, як лише кількість. Це не просто цифри, це людська доля. Яка понівечилась чи взагалі зіпсувалась.
Поранені українські герої — це люди, які боролися за країну, які стали жертвами війни. Вони втратили здоров’я, зазнали фізичних та психологічних травм, але залишаються надзвичайно міцними та волелюбними. Наша команда фонду “ЗУН” пишається подвигами кожного бійця, який став учасником програми #ВрятуйКінцівку. Тому ми продовжуємо працювати, щоб полегшити фізичні страждання усіх тих, хто отримав важкі травми. Разом з вашою підтримкою ми врятуємо українців!