Юрій Ходос: “Якісний штучний суглоб коштує великих грошей. Придбати його без допомоги фонду “ЗУН” було б неможливо”
Що відчуває людина, якій загрожує ампутація руки або ноги, як думаєте? Дійсно важко навіть уявити подібне. А тим часом наші воїни з пораненнями рук та ніг весь час знаходяться в остраху — щось не так піде у лікуванні й все… Ампутація. Коли людина стикається з такою ситуацією, вона переживає велику кількість емоцій та почуттів.
Сотні учасників національної програми #ВрятуйКінцівку свідчать, що цей процес фізично та емоційно виснажливий. Ті, кому щодня допомагає команда благодійного фонду “Здоров’я українського народу” відчувають страх та тривогу. А як по-іншому, якщо травмовані переживають перспективу втрати частини свого тіла і невизначеності щодо майбутнього. Разом з найкращими лікарями-ортопедами ми намагаємось таки повернути поранених до повноцінного життя.
“Програма #ВрятуйКінцівку стартувала менш як рік тому, а вже збережені сотні рук та ніг. Це не просто врятовані частини тіла, це — збережені долі”, — розповідає Сергій Сошинський, президент фонду “ЗУН”.
Щодня працюємо над тим, щоб забезпечити українські лікарні медичними девайсами, яких просто катастрофічно не вистачає для тієї кількості поранених, що налічується у країні. Робимо це для того, щоб вони не відчували смутку та горя, коли травмування трапляється у їхньому житті. Щоб захисники не втрачали ідентичності, адже кінцівки відіграють важливу роль у самоідентифікації людини.
Кожен з учасників програми #ВрятуйКінцівку — це достойний громадянин нашої країни, що не побоявся піти проти свавілля російських окупантів. Наприклад, Ходос Юрій ніколи не мав армійського досвіду, але з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровільно до одного з підрозділів, щоб відбивати наші території у ворогів.
Юрій — з Києва. Він — тренер, президент федерації китайської боротьби шуайцзяо. Займався з дітьми, організовував змагання та спортивні події. До 24 лютого 2022… У цей день його життя, як і більшості українців, змінилось. “Я одразу пішов до підрозділу, адже мав одне бажання — захистити країну. Успішно виконував бойові завдання з побратимами, аж поки я не отримав травмування. Це було неподалік міста Бахмут. Знаходився на позиціях, йшов бій, нас обстрілювали мінометним вогнем. Ми з товаришем якраз переміщували боєприпас з одного місця в інше. А перед цим пройшов дуже великий дощ, в окопах було слизько, мокро, багато багнюки. Плюс до всього ніс навантаження, на мені амуніція. Коли несли великий ящик під обстрілом, важко було стати на рівну поверхню, все у воді. Попав на якийсь нахил у калюжі, от нога і травмувалась.
Спочатку на адреналіні, мабуть, навіть не відчувався біль, на війні ніколи прислухатись до себе. Ну впав, ну вдарився, хруснуло, не до того, щоб на це увагу звертати. Ми тоді таки ще той ящик доставили куди треба. А за хвилин 15 вже почався нестерпний біль. Я самотужки доповз до бліндажа і по рації повідомив, що травмувався — тепер трьохсотий.
Бойовий медик наклав мені тугу пов’язку на праве коліно і тоді мене евакуювали. Звісно, не терміново, адже не було кровотечі. Я ще встиг дати рекомендації хлопцям, як командир відділення. У стабілізаційному пункті поставити діагноз медики не змогли, адже для цього необхідно було пройти МРТ. Вже у Києві мені сказали лікарі, що суглоб повністю зруйнований, маю розрив медіального меніска, зв’язки розірвані.
Мені зробили операцію, поставили штучний суглоб, за який сплатив кошти благодійний фонд “Здоров’я українського народу” у рамках програми #ВрятуйКінцівку. Два місяці я був на лікуванні, далі реабілітація, а потім проходження ВЛК. На жаль, комісія визнала мене не придатним до військової служби, зараз у мене триває процес звільнення з армії. Я просив, щоб залишили хоча б часткову придатність, але ні.
Зараз йде процес відновлення тонусу м’язів. Я вже рухаюсь без милиць, лише з палицею. До кілометра вже можу пройти. Сподіваюсь, вже зовсім скоро зможу ходити на довші дистанції.
Я безмежно вдячний фонду за таку масштабну допомогу. Коли мій лікар проконсультував мене щодо мого стану, почав шукати в інтернеті інформацію. Зрозумів, що хороший імплант коштує шалених грошей і самостійно заплатити за нього просто нереально. Я вдячний, що мене взяли у програму.
На мою думку, важливість роботи фонду — колосальна. Це дуже важливе питання. Я – людина освічена, спортсмен, тому розуміюсь у травмах. І то, мені необхідна була допомога, консультування, підтримка. Багато з тих, хто отримує поранення, не може самостійно знайти вихід з цієї ситуації. Якщо не втручатись, піддаватись лише волі медиків, не завжди вдасться відновити кінцівки. Буває, що прокапали, зробили якісь там маніпуляції й відправили в інший медзаклад чи додому. Та проблема не вирішується, а здоров’я та стан при пораненні лише погіршується. Момент підтримки благодійного фонду “Здоров’я українського народу” важливий, адже не можуть собі поранені оплатити такі дорогі операції”, — розповідає травмований Юрій Ходос.
Команда, що працює в програмі #ВрятуйКінцівку знає, які відчуття має людина, коли їй врятували руку чи ногу від ампутації. Сотні прооперованих поранених відчувають момент нового початку. Врятована кінцівка відкриває перед людиною нові горизонти та перспективи. Інший аспект радості полягає у можливості повернутися до звичного способу життя. Після реабілітації та одужання військові можуть знову виконувати рутинні справи, займатись спортом, працювати тощо.
Кожен випадок, де нам вдалось врятувати людину від інвалідизації — це непередбачувана сила, яка надихає на подальшу роботу. Рухаємось до 15 000 операцій для постраждалих від мінно-вибухових та інших травм.