“Памʼятаю, як накладав турнікет на ногу, яка була схожа на фарш. Потім прилетіло у голову”, — учасник програми #ВрятуйКінцівку
У 30-річного Миколи Тунчика з Ковеля забій головного мозку важкого ступеня. Він отримав вогнепальне осколкове проникаюче сліпе радіальне черепно-мозкове поранення з вхідним отвором в потиличній ділянці. Тобто, на голові велика вмʼятина, видно, як пульсує мозок. Лікарі діагностували гематому та внутрішньошлуночковий крововилив у чоловіка. А ще — багатоуламковий перелом потиличної кістки. Крім того, множинні вогнепальні травми лівого плеча, лівого стегна з переломом стегнової кістки.
Микола отримав надважкі травми влітку, під час анонсованого контрнаступу. У селі Благодатне його тіло пронизало осколками. Захисник мало що може розповісти про той день. З моменту травмування він ледь не повністю втратив памʼять. Але зміг згадати рідних, які знайшли його у лікарні Дніпра. Він 4 дні не виходив на звʼязок і потрапив до госпіталю під імʼям “Невідомий”. Пощастило, що побратими змогли впізнати його та повідомити рідним. Близькі тоді були шоковані, коли вперше відвідали воїна. Він довгий час був без свідомості. З горла стирчали трубки. А пошкоджені плече, нога та голова здавались розрізаними на шматки.
“Мене мобілізували, хоча я попереднього досвіду не мав. Повинні були комісувати, але я твердо вирішив йти боронити країну. Місяць вчився у центрі поводитись зі зброєю. Потім потрапив у зону бойових дій. От при штурмі села Благодатне Бахмутського району отримав травми.
Що саме прилетіло і поранило, я не памʼятаю. У спогадах лише, що накладаю собі турнікет на ногу, бо спочатку її пошкодило. Вона була схожа на фарш. А далі, мабуть, влучило у голову. Втратив свідомість і вже у госпіталі отямився”, — розповідає Микола.
Як розказували рідним побратими, чоловік має завдячувати життям медику, який тоді надав правильну медичну допомогу. Завдяки його оперативним діям воїн вижив. Крім того, йому змогли врятувати ногу, яка була схожа на розтовчене місиво з крові, мʼязів та кісток. Але подякувати рятівнику травмований не встиг, невдовзі медик загинув.
Микола має високий зріст, понад 2 метри, та міцну статуру. Через це його хотіли полишити на тому місці та відходити без нього, адже під шквальними обстрілами це здавалось неможливим. Але побратими вирішили ризикнути й таки винесли трьохсотого без свідомості до точки евакуації.
“У мене було вже скільки операцій, що я збився з рахунку. Більшість з них на кінцівці. Спочатку чистили, видаляли потрощені кістки, далі ставили спеціальну пластину. Потім почалось ускладнення, думали її знімати. Нога загнивалась. Нещодавно лікарі з таза кістку брали й переставляли туди, де її не вистачало. Зараз вже намагаюсь ходити на милицях, коли зможу без них, не зрозуміло. До цього тільки лежав або пересувався на візку.
Щодо голови, то довге лікування ще попереду. У мене видна вмʼятина, необхідно ставити пластину. Деякі осколки там і залишатись. З ними необхідно буде жити, адже витягнути їх не реально.
Я вдячний лікарям, адже мені пощастило — ставлення медперсоналу до мене привітне та турботливе. У лікарні міста Рівне мені розповіли про чудову програму #ВрятуйКінцівку. Фонд профінансував мої операції. Ця програма необхідна кожному, хто потрапив у подібне становище. До мене приїжджають часто рідні — мама, сестра, брат. Підтримують мене неймовірно. Не прошу їх сидіти біля мене постійно, але ці візити все ж важливі для мене. Сестра весь час допомагає з документами, заповненням анкети. Річ у тім, що я не можу читати після поранення. Мені важко згадати букви та лічбу. Але я обовʼязково почну цим займатись і поверну знання. Зараз у пріоритеті лікування ноги, а далі голови”, — розповідає Микола.
Читати для чоловіка — це новий виклик. Спроба відтворити слова у тексті, наче розгадка головоломки. Та йому не заважає те, що це все знову нове для нього. Його власний словник — це дивовижна історія відновлення спогадів про своє життя. Крок за кроком, літера за літерою, цифра за цифрою він відбудовує забуті знання.
Микола Тунчик вважає, що йому подаровано другий шанс. Він вирішив використати його, попри втрату памʼяті та фізичний біль понівеченого тіла. Від забуття до відновлення, він впевнено рухається до мети. Його історія — це приклад витривалості та невгамовного бажання жити, навіть коли весь світ виглядає як загадковий код, який треба розгадати.
Його очі світяться вогнем, його серце б’ється у ритмі нового життя. Забуті букви будуть віднайдені, а числа — переписані. Головне, що чоловік встає з попелу власного забуття і стає справжнім архітектором своєї долі.