“Відсутній шок, відсутній біль, немає страху, життя не пробігає перед очима.
Коли мене поранили — це не стало психологічним шоком, адже нас готували до цього. В цей момент в голові одне — доробити до кінця бойове завдання”, — ділиться особистою драмою Павло Ткаченко.
46-річний чоловік з Одеси служив у МВС. Пішов по стопах батьків. З 2014 року мав регулярні відрядження в зону АТО/ООС. Виконував бойові завдання в добровольчому батальйоні патрульної служби поліції особливого призначення “Шторм”, на посаді начальника штабу. Коли вийшов на пенсію, почав працювати інструктором. Вчив цивільних влучно стріляти, адже завжди був зі зброєю “на ти”.
Ще у листопаді 2022 року Павло зрозумів, що буде ескалація. Каже, це було зрозуміло по концентрації ворожої техніки та особового складу. Гадав лише, що росіяни підуть у наступ в березні-квітні, а не взимку.
В день повномасштабного наступу командир батальйону “Шторм” попросив колишніх працівників повернутись у підрозділ для захисту України. Павло згадує, що багато побратимів навіть приїхали з Європи, щоб знову стати у стрій.
Чоловік отримав поранення у вересні, в Херсонській області. Того осіннього дня його група під час бою попала під перехресний вогонь. Спочатку поранило побратима, через декілька секунд і Павла. Зламок від снаряда, схожий на свердло, поцілив у ногу, під коліно.
Наш герой не розгубився, виконував функції парамедика. Наклав турнікет побратиму і собі. Водночас бійця, якого рятував Павло, вдруге поранило. Осколок потрапив під бронеплиту, у грудну частину. Воїн навіть під щільним вогнем не припиняв допомагати другу. Не було часу чекати до закінчення бою, лік життя йшов на хвилини. Саме у цю секунду отримав ще одне поранення. Рука в момент неначе провалилась у рюкзак, який лежав поруч. Зламок від снаряда роздробив кістки на кінцівці. Вона трималась лиш на тоненькій шкірці. До речі, боєць з позивним “Ахмет”, якого врятував Павло вже одужав і знову повернувся у стрій! Вийти на точку евакуації було надскладно. Один з воїнів, який прийшов на допомогу не дійшов до поранених метрів зо п’ять. Його вбили вороги. “Лиш секунда і живої людини вже немає прямо у тебе на очах”, — згадує Ткаченко. Пораненому, йому довелось декілька метрів повзти, далі на собі тягли побратими. Він лишився багато крові, тому час від часу втрачав свідомість. Один з тих воїнів, що прийшли на допомогу, ослабив турнікети на кінцівках, що надалі якраз і вберегло від ампутації.
Павло згадує, що лікарі спершу хотіли відрізати руку та ногу. Та все ж, доля змилувалась, кінцівки врятовані. З ногою простіше, хоча осколок витягли не з першого разу. Чоловік вже навіть ходить. А от з рукою все набагато складніше. Плечові кістки були повністю роздроблені й вивернуті в різні боки. “Лікарі просто наново склали і зробили руку. Для цього частину кіски взяли з таза”, — каже він. Надзвичайно складну операцію медики-чарівники провели в Інституті травматології та ортопедії НАМН. Зараз Павло оговтується після хірургічного втручання, адже кінцівка нестерпно болить. Він вірить, що зможе якнайшвидше відновити руку і повернутись на допомогу побратимам в бій проти окупантів. “Перемогти ворожу орду”, — найкраща мотивація для скорішого відновлення.