Що відчуває людина, яку поранили на полі бою?
Що то за пекельний біль, який витримують тисячі українців зараз? Які думки пробиваються крізь марево у свідомість? Про це точно знає Микола Скідан. З 2014 року чоловік отримав 4 поранення. І щоразу після одужання повертається на поле бою. Каже, не спиниться, поки не виженуть до останнього окупанта з нашої землі.
46-річний Микола має дружину і дорослих дітей. Працює заступником директора Муніципальної варти у Кривому Розі. В нього великий бойовий досвід, адже з 2014 року знаходиться на передовій. Воїн зізнається, що повномасштабний наступ не був для нього несподіванкою. Він знав ще 8 років тому, що жорстокі росіяни не даватимуть спокою українцям. 24 лютого якраз мав повертатись з дому до бригади, де ніс службу. Але дороги вже були перекриті, залишився в місті. Щоб бути корисним, чоловік одразу записався у тероборону. На полігоні він ділився своїм величезним досвідом, готував новачків до серйозних боїв. Адже знав, що вони неминучі. Згодом, чоловік повернувся на передову у складі 92 бригади. Його не лякав досвід пережитих боїв та кілька поранень.
У воїна є лише мета, розповідає, провчити і вигнати ворога. Ще у 2014 році Микола отримав серйозне поранення у ногу під Іловайськом. Як тільки одужав, знову швидко на поле бою. Через рік уже при штурмі Широкіного зазнав тяжкої контузії. Третє поранення воїн отримав вже під Горлівкою.
Ці випробування лише загартували військового, зізнається він. Невдовзі після навчань хлопців на полігоні вирушив з ними на Херсонський напрямок. Успішно виконував там бойові завдання. В день поранення отримав наказ взяти вогонь на себе. Це необхідно було для того, щоб евакуювати поранених.
— Куля прилетіла до мене під час ведення бою, — розповідає Микола. Вона наскрізь пробила ліву руку, вщент розтрощила лікоть. Ділиться, що тоді ще не зважав на поранення, адже треба було довести бій до кінця. Не міг відволікатися на травму. Треба було все контролювати. Єдине, що заважало — рука вже не працювала. — Я тоді навіть не подумав, що поранення таке серйозне. Радів, що рука не відпала. В голові було лише одне — вивезти хлопців з того пекла, — продовжує Микола. Як тільки все стихло, медики надали першу медичну допомогу пораненому. Тоді вже стало зрозуміло, що пошкодження кінцівки набагато складніше, ніж здалось з першого погляду. На руці були перебиті м’язи, судини, кістки. Рана була схожа на криваве місиво.
Чоловіка поранили 19 жовтня, але тоді операцію лікарі не могли зробити. Чекали, доки загояться рани. Перше хірургічне втручання відбулось аж через місяць в Інституті травматології та ортопедії НАМН. — Я знаю, що медицина активно розвивається. З 2014 багато чув про успішні і надскладні операції українських медиків. Я не сумнівався жодної секунди, що руку мені врятують. Була можливість лікуватись закордоном, але відмовився. Вірю нашим спеціалістам, – розповідає Микола.
19 грудня воїну поставили титанові пластини на місце плечового суглоба. Складна операція тривала понад 5 годин. Поки чоловік оговтується і чекає, щоб зрослись кістки. Каже, це найголовніше у його випадку. Якщо так не станеться, попереду ще операції. Але Микола не здається і чекає, коли вже знову зможе готувати бійців на полігоні. Найбільше мріє про повернення у стрій.
Безкоштовна операція для пораненого стала можлива завдяки збору першого медичного мільярда на 15 тисяч операцій для постраждалих від мінно- вибухових травм. Національна програма #Врятуй Кінцівку продовжується і кожен може фінансово посприяти спасінню травмованих українців.