Історія Гнатенка Мурада: “Спочатку думав, що помер. Я бачив, як снаряд летить на мене”
23-річний Мурад Гнатенко з Одеси. З початку повномасштабного вторгнення він ще жодного разу не був вдома. Добровільно пішов захищати країну у день ескалації. Взимку отримав поранення й досі проходить лікування в українських госпіталях.
Мурад — молодий юрист. Він закінчує навчання. До великої російсько-української війни працював у сфері морського права. Любив з друзями активно відпочивати та подорожувати. Але його цікаве та насичене життя, як і багатьом українцям, знищили агресивні нелюди з сусідської країни-терориста.
“Я прокинувся о 4 ранку. Моє місто почали бомбити. Вже о 6 годині я був біля військкомату”, — розповідає чоловік про переломний момент свого життя. Він каже, що завжди розумів, ця війна точно буде. Росія з 2014 року окуповувала українські території й ніколи не приховувала своїх апетитів. Тому ясно було, що рано чи пізно конфлікт вибухне з новою, потужнішою силою. “Це випало на долю мого покоління. Я не мав морального права — залишатись вдома. Та і думки такої взагалі не виникало. Це якось логічно для мене — громадянин країни має захищати її території”, — пояснює Мурад.
Чоловік у 18 років пішов на строкову службу. Далі — підписав контракт, який закінчився у 2021 році. Вступив до навчального закладу, щоб продовжити своє навчання. Паралельно працював, займавшись улюбленою справою. Але не довго… Росіяни вирішили змінити плани одесита.
Щодо поранення, то це сталось у Бахмуті. Розповідає, що у процесі виконання бойових завдань, точку, яку утримували, довелось лишити. Отримали з побратимами наказ від командування — здійснити евакуацію. Мурад вивозив поранених з самого ранку. Каже, встиг забрати вісім трьохсотих. Як тільки зібрались відходити, російські війська почали намагатись брати наших у кільце. “Їх було дуже забагато”, — коротко пояснює захисник, стараючись упустити всі болючі подробиці.
Коли вороги почали стріляти з гранатометів, Мурад отримав мінно-вибухову травму. Каже, пощастило, що побратими не кинули. Вони одразу вирушили на допомогу і витягли пораненого звідти. Чоловікову сильно роздробило великогомілкову кістку на правій нозі. Залізний уламок з силою просто вибив велику частину кістки. Крім того, на інших кінцівках і загалом по тілу були пошкодження.
Чоловік розповідає, що йому вдалось залишатись при свідомості. Запевняє, якби її втратив, зостався б там навічно. І не тільки він. “Коли все відбулось, спочатку подумав, що помер. Впав, і думаю — ну все. Я ще одразу помітив, що летить снаряд на мене. Чув звук цей специфічний. Я розумів, що немає куди тікати і немає сенсу. Та після вибуху потім такий сильний біль. Від нього зрозумів, що живий. Одразу не розгубився, спробував кинути турнікети на ногу, хоча було досить незручно з однією пошкодженою рукою. Пізніше вже мої хлопці допомогли”, — розповідає про поранення захисник.
З моменту травмування Мураду провели вже з десяток операцій. Деякі рани вже загоїлись, залишивши лиш цупкі шрами та болісні спогади. Свої функції вже відновила пошкоджена уламками ліва нога. У правій руці діагностували перелом зі зміщенням. Він так і зрісся. Доки не відомо чи треба його виправляти. Адже зараз воїн зосереджений на іншому. Найбільша проблема наразі з правою ногою. Медики сказали пораненому, що кістка вже навряд чи зростеться. Лікарі шукають варіанти для того, щоб таки поставити військового на ноги.
На даному етапі лікування травмованому поставили у кінцівку спеціальні штифти. Щодо шматка кістки, якого не вистачає, ще радяться. Або візьмуть фрагмент з таза чи використовуватимуть спеціальне медичне скло. Мурад пробує пересуватись потрохи на милицях. Адже так втомився місяцями перебувати на лікарняному ліжку.
Запитання — чим збираєшся займатись після нашої перемоги — викликало довгу паузу. Така реакція у багатьох захисників. Вони, навіть дуже травмовані, взагалі ще не думали про це. У голові, в основному, лише один план — вилікуватись і повернутись на допомогу до побратимів, виганяти ворогів. Поки не буде поставлено остаточної крапки у цьому питанні, майбутнє здається якимсь примарним і розмитим. На жаль.
Трохи подумавши, Мурад відповів, що хотів би побудувати родину в мирній країні. А ще — повернутись до роботи за спеціальністю, закінчити навчання. Такі чудові й водночас прості мрії. Вони мають бути планами, звичайним життєвим шляхом молодої людини. Але через ворожих рашистів маємо весь час відкладати життя на потім. А зараз лише так — перемогти й вижити.
У програму #ВрятуйКінцівку захисник потрапив по рекомендації лікаря. Він йому довіряє, тому одразу заповнив анкету. Пізніше виявилось, що його друг теж знаходиться під надійним крилом благодійного фонду “Здоров’я українського народу”. Йому, як і Мураду, найталановитіші лікарі провели складні, але безоплатні операції. Приємно, що кожен з нас може долучитись до порятунку таких молодих, завзятих, мужніх і сильних людей. Маємо їх підтримувати, адже це покоління не тільки воює за рідну країну, а й буде розбудовувати та прославляти її у найближчому майбутньому!