“Нога лежала біля мене після вибуху, теліпалась на мʼязах. Привʼязав її турнікетом до іншої кінцівки, щоб повзти під обстрілами”, — Олег Герасименко
“Памʼятаєте історію, коли під час атаки окупантів дронами-камікадзе військовий Збройних Сил України збив російський дрон іранського виробництва Shahed? Це, до речі, мій боєць”, — розповідає поранений Олег Герасименко, учасник програми #ВрятуйКінцівку.
До повномасштабного вторгнення чоловік працював начальником служби експлуатації в одному з підрозділів “Енергоатом”. Разом з дружиною виховує доньку, яка зараз навчається в 11 класі. Почувши перші вибухи 24 лютого 2022, одразу пішов до ТРО. Каже, о шостій ранку вже був там. “Раніше мав відношення до територіальної оборони. Один раз на рік проходили збори, найбільші були ще у 2018 році. Я не був в штаті, але приписаний до кадрового батальйону. Щодо військового досвіду, то я служив в армії до 2000 року. Звільнився у званні старшого лейтенанта”, — розповідає Олег.
Каже, що в перший же день великої війни якось на емоційному плані вирішив, що необхідно чим швидше ставати на захист країни. Відчував велику відповідальність. Дружина з донькою не відмовляли чоловіка. Вони стали свідками, як ракети влучили у казарми, що розташовувались поруч. Тому всю серйозність ситуації розуміли.
Коли військові 72 ОМБр імені Чорних Запорожців зайняли першу лінію оборони, Олег у складі свого підрозділу перебував на другій лінії. Згадує, що охороняли обʼєкти, ловили диверсантів. Отримали й бойове хрещення, коли почались обстріли.
У червні, при виході на позиції підрозділу, попали під мінометний обстріл. Чоловік отримав осколкове поранення обох ніг. “Я командир роти. У той день вивів три розрахунки на позиції. Два проскочили та вийшли на позиції, а управління попало під обстріл. З 1.30 до 2.28 ночі над нами висів дрон. Він коригував міномет “Васильок”. Біля нас здетонували боєприпаси. Наша поведінка була без паніки. Пожежа, що трохи засвідчувала ворожим дронщикам тепловізор — зіграла нам на руку.
Після того, як у дрона закінчився заряд, він відійшов. Обстріл припинився. Своїм наказом я послав за третім розрахунком, який йшов за управлінням. При обстрілі його командир прийняв правильне рішення — зупинитись та розосередитись. Саме цей розрахунок, разом з медиком роти, нас і евакуйовував. У нас тоді було двоє важких трьохсотих.
Отримав поранення, коли неподалік від мене — метрів 10-15 — стався вибух. Він збив з голови каску. Свідомості тоді я не втратив. І це добре, тому що це дало мені можливість вижити. Ми змогли відповзти від місця обстрілу, щоб нас не добили. Крім мене був поранений ще один офіцер. Осколок зайшов йому у кишеню. Залізяччя пробило гаманець і застрягло в невеликій іконі. Йому дуже пощастило, адже могло перебити артерію”, — згадує травмований.
Мінно-вибухові травми ніг Олег лікує вже понад пів року. У нього осколкове поранення лівої гомілки та травмування правої ноги в колінному суглобі. У ліву кінцівку “зайшов” великий зламок, приблизно 7 сантиметрів. Від удару кістка розділилася на три частини. Медики поставили апарат Ілізарова. А от з правою ногою, на жаль, значно гірша ситуація. Там був дефект м’язовий, під коліном все повністю вибите. “Нога лежала біля мене після поранення. Наклали два турнікети і її привʼязали до лівої, щоб міг на руках переміщатись. Це також додало проблем і складностей у лікуванні. Але я вдячним лікарям, що її зберегли”, — розповідає він.
З моменту поранення в Олега було вже тринадцять операцій. Попереду ще довге лікування та реабілітація. Розповідає, що про програму #ВрятуйКінцівку дізнався від знайомого, який скинув йому посилання на сторінку благодійного фонду “Здоровʼя українського народу”. Чоловік дякує за допомогу і сподівається, що невдовзі зможе твердо стояти на своїх двох ногах.
Зрозуміло, що життя Олега змінилося раптово та кардинально після моменту вибуху. Коли обидві ноги мають серйозні пошкодження — це вимагає довготривалого та складного лікування.
Ця ситуація — справжнє випробування для його сили, вольових якостей та оптимізму. Чоловік продовжує проходити через численні операції, фізіотерапію та психологічну підтримку. Кожен день — це боротьба із фізичними та емоційними труднощами. Для захисника кожен крок на шляху до відновлення є важливим досягненням, а його боротьба — джерелом натхнення для всіх навколо.
Історії учасників програми #ВрятуйКінцівку доводять, що навіть після страшних поранень захисникам вдається відновитись і продовжити повноцінне життя. Дехто з них знову повернувся на фронт, інші — залишились допомагати в тилу або повернулись до своїх цивільних професій. Головне, що з допомогою лікарів та фінансової підтримки вдалось зберегти руки та ноги навіть у тих ситуаціях, де загрожувала стопроцентова ампутація.