Євген Павликов: “Був нелегкий вибір: послабити джгути, щоб зберегти кінцівки, або залишити, щоб не втратити багато крові”.
“Я проживав до 2014 у Донецьку. Але влітку того ж року виїхав, бо бачив страхіття, яке тоді відбувалось. Спочатку думав, що у нас є державні інституції, з їх допомогою все швидко владнається і закінчиться. Але минали місяці, побачив, що нічого не змінюється. Стало зрозуміло, якщо я і такі самі хлопці не почнуть збиратись, нічого не зміниться. Росіяни вирішуватимуть нашу долю за нас. Тому пішов добровольцем. Спочатку ніс службу у батальйоні “Донбас”. Далі — у 93-й механізованій бригаді”, — розповідає 41-річний Євген Павликов.
Чоловік є резидентом національної програми #ВрятуйКінцівку, організатором якої є благодійний фонд “Здоров’я українського народу”. Євген отримав важке поранення ще у квітні. В Бахмуті. Тепер він у руках лікарів, які намагаються якнайшвидше поставити його на ноги. Про проєкт #ВрятуйКінцівку він дізнався від медиків. Не секрет, що переважна більшість поранених має травмування саме рук та ніг. Держава неспроможна забезпечити таку кількість апаратів зовнішньої фіксації, якої потребують поранені. Тому, з цим завданням намагається справитись БФ “ЗУН”.
А до повномасштабного вторгнення Євген працював юристом. Декілька років тому він звільнився з ЗСУ за станом здоров’я. Каже, що має хронічні хвороби, які потребували уваги та піклування про своє тіло. Але все відійшло на другий план після того, як наші агресивні сусіди почали активно обстрілювати мирні міста взимку 2022.
Чоловік приїхав до своєї військової частини, щоб знову стати на захист країни від окупантів. Та одного дня їхній підрозділ вороги почали обстрілювати з танків та артилерії. Поруч з багатоповерхівкою, яка почала горіти, Євген вантажив речі до автомобіля. За секунду його тіло пошкодило осколками. “Від великої кількості пилу було все чорне навкруги, як вночі. Я крикнув своїм хлопцям, що трьохсотий. Відчув, що нога перебита і не можу нею ворушити. Через ту пилову стіну побратими не одразу змогли знайти мене”, — розповідає про важкий момент захисник.
Євген дуже дякує своїм товаришам, які витягли й врятували його. Каже, що вони не побоялись, не дивлячись, що обстріли відбувались кожні півтори хвилини. Тоді травмованому наклали джгути й винесли до евакуаційного автомобіля. Чоловік з великою вдячністю у голосі розповідає про військових, які у той день були поруч. Евакуаційна машина за ним приїхала під обстрілами. Вона була звичайною, не обладнаною протиуламковим захистом. Адже ту, що пристосована під вивезення поранених — окупанти підбили.
Взагалі, згадує травмований, його евакуація була дуже довгою та важкою, як і інші тоді у Бахмуті. Майже всі мости зруйновані, дороги — прострілювались росіянами. Тому взагалі переживав, чи вдасться виїхати. Снаряд тоді у будь-яку секунду міг прилетіти просто в автомобіль.
Євгена везли до госпіталю поетапно. Одне авто пробило колесо по дорозі, тому переносили його в інше. І все це робили військові під звуки нескінченних обстрілів. Травмований утратив багато крові. “Тоді стояв нелегкий вибір. Послабити джгути, щоб не втратити кінцівки, або нехай так і будуть закріплені, щоб не витекло багато крові. Та й взагалі тоді думки були — чи довезуть”, — розповідає захисник.
У чоловіка були вогнепальні багатоуламкові переломи кісток лівої гомілки зі зміщенням. Осколки залетіли також у ліве стегно та праву гомілку. Лікарі зробили воїну вже шість операцій. Вони чистили рану, виймали уламки, пересаджували шматки шкіри туди, де її не вистачало. Тепер зо чотири місяці Євгену треба лежати з апаратом Ілізарова. Вже потім поламані кістки скріплятимуть спеціальними титановими пластинами. Звичайно, в цьому його теж підтримає національна програма #ВрятуйКінцівку. Адже ми активно працюємо над тим, щоб поставити наших мужніх захисників, які не бояться дати відсіч ворогу, на ноги. Історія Євгена — про міцність духу. Він не задумувався про проблеми зі здоров’ям, коли необхідно було ставати на захист нашої свободи. І готовий, не дивлячись на поранення та нелегкий досвід, робити це знову.
“Лікарі кажуть, що я зможу ходити. Чи буду бігати — під великим питанням. Але сподіваюсь одужати. Хочеться після перемоги повернутись до своєї цивільної роботи. Але спочатку маю бажання — поїхати у довгу відпустку. Колись подорожував південно-східною частиною Азії. Мені дуже сподобалось, мрію повторити”, — ділиться планами Євген.