“Найголовніше на війні — це зберегти своє життя і побратимів”, — Олександр Бабейчик
Війна — це мірило абсолютно всіх аспектів у житті. Вона здатна вбити, вибити, знищити, здавити та випотрошити до країв особистість з людського тіла. Але козацьке коріння дає міцність духу нашим захисникам. Вони не здаються, маючи фізичне та психологічне понівечення.
42-річний Олександр Бабейчик — воїн своєї країни. Він боєць, який стояв на захисті братів і сестер. Але війна не обходиться без травм. Чоловік став одним із поранених. Пошкоджене тіло, але зібрана в кулак сила волі. Він був поранений, але не зломлений. Його дух та воля залишились незмінними.
Чоловік років з 10 працював будівельником за кордоном. Потім повернувся до України. Крім строкової служби він військового досвіду не мав. Але, не дивлячись на це, 24 лютого одразу вступив до лав тероборони. Каже, не думав ні секунди, адже треба було захищати землю від нелюдів.
Вже у березні добровільно зі своїм братом пішов до військкомату. Пройшли медичну комісію й у липні були у Донецькій області. Почали виконувати бойові завдання. “Тяжко на війні зберегти життя. Навіть не так своє, як побратимів. Весь час переживаєш за всіх, хто знаходиться поруч. Якщо хоч трішки проморгав – багато людей може постраждати. Я зрозумів, що ті, хто зовсім нічого не боїться, довго там не живе. Необхідно, щоб був інстинкт самозбереження. Не треба бути супер безстрашним, але вкрай важливо бути обережним”, — розповідає захисник.
Воїн був поранений у листопаді. Про той день не може багато розповісти, адже все було наче у тумані. З побратимами знаходились у будівлі на другому поверсі. Був артобстріл. Далі — не зрозумів, як опинився вже на вулиці. Як дізнався пізніше, вибуховою хвилею зруйнувало стіну і їх з товаришами викинуло з 2 поверху.
Олександр не пам’ятає, як відбулась евакуація, як надавали першу допомогу. Свідомість трохи повернулась до нього по дорозі у лікарню Дніпра. Удари йому прийшлись на праве плече та ліве стегно. Наразі у чоловіка було вже 10 операцій. Йому медики видалили плечову гомілку. Необхідно з часом ставити протез. На стегні розтрощена гомілка. Зараз ліва нога коротша за праву на 5 сантиметрів. Ходити може тільки трішки з палицею, частіша таки на візку.
Поранений знаходиться у Здолбунівській міській лікарні. Каже, лікуватись йому ще довго. Найпевніше, що і на нозі знадобиться протезування суглоба. Проблеми серйозні що з ногою, що з рукою. Каже, скільки б часу не пішло на відновлення, здаватись не збирається. Розповідає, що треба не дивлячись ні на що, боротись і йти до своїх мрій. А вони у нього сокровенні — частіше бачитись зі своєю родиною і побачити перемогу України над окупантами.
Звичайно, у бою воїнів ранить не лише фізично, а й емоційно. Вони були свідками безлічі страшних подій, які залишають на серці рубці. Але їхня воля не дозволяє здатися. Вона допомагає зібратися з силами і продовжувати свій шлях.
Олександр Бабейчик продовжує жити і боротися зі своїми ранами, які не можуть зупинити його волі до життя. Його історія є нагадуванням про те, що справжня сила полягає в незламній волі та непохитному дусі. Він залишиться прикладом для наступних поколінь, як мужність і воля допомагають подолати будь-які перешкоди.
Олександр Бабенчик пішов добровільно захищати українську землю. Від першого дня ескалації записався до лав тероборони, далі — у військкомат. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, допоки не отримав важкі поранення.
Під час артобстрілу він знаходився у будівлі. Вибуховою хвилею його з побратимами з другого поверху викинуло на вулицю. У чоловіка страшні травмування стегна та плеча. Зараз він не може ходити, пересуватись лише на інвалідному візочку.
Чоловік витримав вже 10 операцій. Але попереду у нього ще довгий шлях до одужання. Напевне, знадобиться протезування суглобів, як у плечі, так і у стегні. Але поранений має міцність духу і готовий боротись до повного одужання.