“Батьки спочатку подумали, що я загинув. Вже після операції зміг набрати їх телефоном”, — поранений Олег Кефа
Війна — це страшний епізод у житті країни. Вона здатна знищити життя безлічі людей, руйнуючи все на своєму шляху. Війна приносить з собою не лише фізичні, але і психологічні травми, які залишаються на все життя.
Участь у бойових діях відображається на житті кожної людини, яка воює з ворогом. Це вимагає від неї надзвичайної мужності, сили волі та готовності віддати життя за свою країну. Про це все не з книжок чи новин знає Олег Кефа з Миколаївської області.
Однак, найбільш страшним для військовослужбовців є біль, травми та втрати, з якими вони зустрічаються кожен день. Зараз Олег веде іншу боротьбу, з травматичними наслідками, які йому “подарували” окупанти.
Чоловіку 28 років. Він родом з Миколаївської області. Народився у багатодітній родині, де батьки виховували 7 дітей. До повномасштабної війни чоловік працював будівельником у столиці. Після ескалації повернувся додому і вже у березні був мобілізований.
У зону бойових дій потрапив у травні зі спеціалізацією — снайпер. Розповідає, що людина може звикнути абсолютно до всього — відсутності сну, постійних обстрілів тощо. Єдине, що ранить і не заживає — це втрата побратимів, які стали таким рідними людьми за період війни.
У липні на Донецькому напрямку Олега і його товариша поранив снайпер. Розривна куля розтрощила праве плече. Захисник не одразу зрозумів, що трапилось. Перші думки після травмування були про те, чи вдасться взагалі вижити. ШОК і БІЛЬ пронизали повністю все тіло.
Чоловіку пощастило, що від моменту поранення до евакуації пройшло небагато часу. Перша операція — лікарі виймали з м’язів потрощені кістки. Нещодавно було ще одне хірургічне втручання — складали та скріпляли спеціальними пластинами кістки в Інституті травматології та ортопедії НАМН.
Попереду в Олега ще операції. Прогнозів щодо одужання лікарі поки не роблять, все залежатиме від наступних маніпуляцій. Зараз чоловік відновлюється, намагається приділяти час рідним. Каже, батьки спочатку подумали, що він загинув, адже зміг подзвонити їм лише після першої операції. Лікування такої серйозної травми займає значний час, зусилля з боку лікарів та пораненого. Але головне, це прагнення травмованого до повного відновлення і підтримка рідних!