Поранені бійці — це люди, які віддали за наш захист своє життя або здоров’я.
Вони потребують щиросердної молитви, небайдужості, підтримки. А ще фінансової допомоги. Саме тому діє програма #ВрятуйКінцівку.
Це наша щира подяка кожному воїну, який отримав важкі травмування. Долаючи нестерпний біль щосекунди, вони найбільше хочуть одужати і повернутись “на нуль”. І бути там, доки не виженуть останнього окупанта.
Одним з таких хоробрих чоловіків є 24-річний Олег Жук. Він зараз знаходиться на лікарняному ліжку, попереду в нього операції та реабілітація. А вже палко жадає повернутись у бій. “Багато моїх друзів загинуло. Сашка тоді поруч зі мною поранило у шию. Я бачив фонтан з крові, як у фільмах. Врятувати його не змогли. Я хочу швидше повернутись до товаришів, бо стали як рідні. Багато через що пройшли. Хочу бути у бою з друзями аж до моменту перемоги”, — ділиться емоціями Олег. Воїн родом з Львівської області. З дитинства мав багато захоплень. Найбільше його цікавили різні види спорту, особливо бойові мистецтва.
Після навчання займався ремонтом автівок. Відслужив півтора року строкову службу і записався, як резервіст першої черги. Тому 24 лютого вже вирішив йти до військкомату. Його навіть не змогла зупинити ангіна та висока температура. Зате почала зупиняти мама Марія. Не дозволяла воювати, поки не долікується. А маму Олег дуже поважає, називає її найкращою жінкою у світі. Вдячний їй, що навчила бути добрим, відкритим, любити і допомагати людям. Тому збирали його на день пізніше, 25-го! Спочатку ніс військову службу поруч з білоруським кордоном. Далі воював на Херсонському напрямку 7 місяців. А потім був Бахмут, де він отримав поранення. “На нулі” важко лише перші дні. Людина звикає до всього, навіть чогось страшного. Починаєш миритись, що по тобі весь час стріляють, що спиш по 3-4 години на добу”, — каже Олег. Його поранили під час вуличних боїв. Було завдання забрати своїх загиблих товаришів.
Наш герой — кулеметник — повинен був прикривати групу. Він виходив на середину вулиці і нещадно поливав ворога вогнем. Раз, другий, наче все вдається. Якась мить, і чоловік вже приходить до тями на землі. Бачить, як поруч один з побратимів тримає за шию іншого, намагається зупинити артеріальну кровотечу. На жаль, той воїн помер від травми, несумісної з життям. Олег глянув, що його рука лежить так, наче вже не його. Але убивчий біль у кінцівці ще давав надію, що руку можна зберегти. Йому довелось самостійно йти чи то повзти у напрямку евакуаційного автомобіля. Він зміг. У госпіталі йому дістали осколок зі стегна. Бронебійною кулею чоловіку розтрощило ліве плече.
Йому поставили титанові пластини, щоб з’єднати роздроблені на дрібні частини кістки. А от суглоб врятувати не вдалось, потрібне протезування. Олегу зробили вже дві операції. Необхідно готуватись ще до декількох. Але воїн мужньо тримається попри страшний біль, намагається жартувати і не падати духом. Справжній приклад!