“Мене поранило під час бою. Товариш загинув”, — травмований Артем Передрейчук
Чоловіки, які захищають країну, здійснюють великий подвиг. На жаль, така відвага потребує жертви — здоров’я. Ці незламні герої, хоробро стоячи на передовій, виявляють безсмертну відданість своїй Батьківщині та її волі. А програма #ВрятуйКінцівку активно продовжує працювати, щоб допомогти військовим. Наша команда, разом з вами та найкращими лікарями намагаються допомогти пораненим відновитись. Це дуже важко, але ми не полишимо своєї мети — забезпечити якнайбільшу кількість операцій для травмованих, які постраждали внаслідок війни.
Навіть після того, як учасники програми зазнають поранень, ці чоловіки та жінки не здаються. Вони демонструють неймовірну силу волі та стійкість. Щодня працюють над своїм одужанням та реабілітацією. Їхній приклад впливає на всіх нас. Захисники надихають і нагадують про значущість поступового прогресу та непохитної волі до перемоги.
39-річний Артем Передрейчук родом з Криму. Але вже давно переїхав з рідними до столиці. З родичами та друзями, що там залишились, взагалі перестав спілкуватись. До повномасштабного вторгнення працював адміністратором. У вільний час любив порибалити. Як тільки агресор розпочав велику і ракетну війну, одразу пішов добровільно воювати.
Артем брав участь в обороні Києва. Виконував бойові завдання на східному напрямку. У грудні отримав важке поранення в Бахмуті. Неподалік розірвалась граната і травмувала захисника. У той момент загинув друг. У його бік вистрелив танк. “Заболіло в кінцівці і я зрозумів, що руку перебило. Спочатку крові не видно було. Пальці ще працювали. Повісив на кінцівку гранату, закрився рюкзаком і поклав зверху кулемет. Якби прорвався ворог, було б непереливки”, — згадує Артем.
На евакуацію довелось чекати майже три години. В цей час ще продовжувався жорсткий бій. Розповідає, що через одяг не видно було складності поранення. А крові спочатку не бачив, бо важкий зимовий одяг поступово напитувався нею. Як виявилось потім, він тоді її дуже багато втратив.
Поранення було у такому місці, що турнікет не можливо було накласти. Щоб зробити перев’язку, необхідно було зняти бронежилет. А як? Коли навколо літають снаряди. Тому іншого виходу, ніж чекати, не було. Коли обстріли трохи вщухли, до пораненого підповзли побратими, щоб надати допомогу. Підтримували, доки йшов до евакуаційного автомобіля.
Від дня поранення в Артема було 4 операції. Медики видаляли зламок, ставили апарат зовнішньої фіксації, встановлювали імплант та титанову пластину. З останнім допоміг благодійний фонд “Здоров’я українського народу” у рамках програми #ВрятуйКінцівку. Травмованому захиснику заповнити анкету порадили лікарі. Він зізнається, що навіть не підозрював, що хтось зможе надати таку серйозну допомогу.
Розповідає, що на війні головне вміти слухати, що говорять досвідчені воїни. Тоді є шанс залишитись живим і опанувати необхідні навички. Чоловік мріє швидше одужати, щоб знову допомагати наближати нашу перемогу над нелюдами. “За останні роки я почав росіян ненавидіти ще більше. Якби ви знали, скільки друзів через них перехоронив. Крім того, мій батько похований у Криму. На могилі останній раз був у 2012 році. З 2014 року волонтерив, тому у Крим нев’їзний був. Щоб провідати батька, необхідна тільки перемога, іншого виходу немає”, — каже Артем.
Наші військові стикаються з великими випробуваннями, ризикуючи життям та здоров’ям, щоб захистити свободу, мир та безпеку. Їх відвага, самопожертва і сила духу просто вражають. Вони мотивують не зупинятись і працювати над тим, щоб програма #ВрятуйКінцівку охопила ще більше травмованих.
Наші військові герої заслуговують на повну підтримку та турботу. Ми повинні пам’ятати про їхні жертви та боротися за те, щоб їм було надано найкращу медичну допомогу, реабілітацію та соціальну підтримку. У кожного з нас є моральний обов’язок піклуватися про цих військових героїв та вшановувати їхню велику жертовність.