“За три тижні, що пролежав у госпіталі, у кістці розвинулась інфекція і вона згнила”, — поранений Олег Чорненький.
“Часом, у голові були думки, що поранену ногу не вдасться врятувати. Після двох місяців лікування вона не гоїлась. З неї купу м’язів вирізали і кістку, бо гноїлись. Чистили, а воно знову загноїлось. І так декілька разів. Тоді вже страшно стало”, — розповідає Олег Чорненький, учасник програми #ВрятуйКінцівку.
Чоловік у день початку великої війни прокинувся від того, що недалеко прилетіла ракета. Він родом з Вінниччини. Одразу вирішив йти до військкомату, не дивлячись на те, що військового досвіду не мав. Каже, ще за місяць до того було відчуття, що напад буде, що не дарма нагнітали новини від іноземних партнерів. Просив сестру робити закордонні паспорти їй та дітям, щоб їхали, раптом що. Тоді прийняв для себе рішення, що йтиме воювати.
Спочатку був у теробороні Вінниччини, далі їх підрозділ закріпили за 68-ю Єгерською бригадою. “Нашим завданням було змінити хлопців. Як тільки заїхали о 12 ночі на позиції, почала наступати російська морська піхота. Так ми перестрілювались, ховались у будинках, погребах. Тобто, вели вуличний бій. Я був в хаті, заряджав РПГ, як раптом влупив танк. Я тоді у ванній був і мене з неї просто викинуло на вулицю. Тоді трохи обпекло обличчя. Не зважав, намагався й далі бути ефективним. Рашисти дронами коректували і танк працював по наших позиціях. Вибіг на вулицю, щоб вистрелити по ньому з РПГ. Не встиг. Чую, воно свистить, я не зорієнтувався. Осколки потрапили в ногу. Дивлюсь, її майже наполовину розрубало”, — розповідає Олег.
Він пробував встати, але вже не зміг. Пощастило, що поруч знаходились побратими, які відтягнули його у більш-менш безпечне місце. Евакуація, через активні бойові дії, теж затягнулась. У лікарнях, каже Олег, відношення у медиків різне. “Як показує практика, якщо один лікар хороший, то наступний буде не дуже і навпаки. Типу, є такі, яким взагалі байдуже, що у вас там болить. Я думаю, це все ж людський фактор. Я в одному госпіталі просто лежав три тижні. Мені казали, що так треба, нехай загоюється рана. По факту нічого не робили. Просто перев’язки і на тому все. За цей час у нозі інфекція розвивалася. У кістці почався запальний процес — гноїння у таранній (надп’ятковій) кістці. І мені її вирізали, бо вона просто з часом згнила. Тепер необхідно робити пластику кістки, ходити пів року з апаратом Ілізарова, далі з’єднуватимуть п’ятку з кісткою. Потім витягуватимуть кістки, щоб довжина ніг була однаковою. Це ще дуже довгий та болісний процес”, — ділиться травмований Олег.
Щоб врятувати одну кінцівку пораненому, зазвичай, з огляду на складність випадку, може знадобитись серія оперативних втручань. Спочатку лікарі встановлюють спеціальні пластини, а потім ще й ендопротези. Щодо вартості лікування постраждалих від мінно-вибухових травм, то вона коливається від 40 000 до 500 000 гривень. Держава покриває лише хірургічний пакет, який сягає усього 8 635 гривень. Кошти на придбання та встановлення титанових пластин чи ендопротезів (внутрішніх протезів) не передбачені. Про це розповідає Сергій Сошинський, президент міжнародного благодійного фонду “Здоров’я українського народу”. Саме для допомоги пораненим з травмами рук та ніг і була ним ініційована національна програма #ВрятуйКінцівку. Завдяки пожертвам та донатам були проведені операції вже декільком сотням військових та цивільних. Ціль — зробити 15 000!
“Я отримав поранення ще 12 листопада. Пів року просто провалявся у лікарнях. Наш батальйон вивели зараз у Чорнобильську зону. І кожного разу, щоб отримати направлення на лікування, мені треба їхати туди, розв’язувати ці питання, оформлювати документи. З однією здоровою ногою це вкрай важко. Мав лікуватись, а мене відправили на ВЛК. На третій чи четвертий день мене просто виписали і сказали — їдеш на ВЛК, не на реабілітацію, ніяких лікувань. Хоча я бачив, що у на нозі там катастрофа. Я витратив на проходження місяць. В цей час я міг би лікуватись, тоді може б і кістка не згнила. Можливо, вже б і ходив потроху. Ці всі відтягнення процесів лікування тепер мають для мене жахливі наслідки. Виходить, ось ці бюрократичні моменти просто роблять людей каліками.
Дякую медикам, які мені розповіли про програму #ВрятуйКінцівку. Якби не вона, я навіть, чесно скажу, не знаю, що робив би далі. Якось намагаєшся діяти, кудись звертатись, скрізь черга. І ти у паніці, бо час йде і кістки гниють. Така програма дуже необхідна зараз, коли так багато поранених. Бо через недбалість багато кому ноги відрізають”, — ділиться Олег.
Нагадаємо, якщо поранений заповнив анкету і потрапив у програму #ВрятуйКінцівку — його супроводжуватимуть й допомагатимуть протягом усього лікування. Благодійний фонд “Здоров’я українського народу” виділяє кошти на лікування, закупівлю необхідних медичних девайсів, а також забезпечує бенефіціарів програми доступом до найкращих українських лікарів.