Збір на лікування Харчук Дмитра

Збір на лікування Харчук Дмитра

Історія нашого захисника

Поранений Дмитро Харчук: Дірка у плечі була такою величезною, що туди вільно могла пролізти навіть рука

Понад 300 тисяч гривень необхідно терміново зібрати на ендопротезування для 36-річного Дмитра Харчука. Чоловік працює старостою на три села, викладає в училищі, волонтерить і є головою районної організації ветеранів, але добровільно пішов захищати наші території. Спочатку у 2014 році не задумуючись разом з товаришами поїхали воювати у зону АТО. Там він знаходився понад рік, а далі повернувся до своїх повноважень в органи місцевого самоврядування.

Після початку повномасштабної знову добровільно поїхав у зону бойових дій. Дмитро каже, що не міг сидіти вдома. Вважає, що чоловіки з досвідом мають йти захищати країну, а не 20-річні хлопці, які нічого в житті ще не бачили. 

“До військкомату мене б навряд чи викликали, бо маю дві броні. Крім старости, ще викладав в училищі, в Тернополі, предмет “Захист України”. Тому одразу ще з одним хлопцем поїхали в місто, щоб записали нас. Але нам дали якісь папірці та й все. Тому ми одразу поїхали у нашу 80-ту окрему десантно-штурмову Галицьку бригаду. Саме у складі цього підрозділу ми брали участь в антитерористичній операції. 

Приїхали, а в частині черги, купа народу, хаос, всіх розсаджують в автобуси. Знайомий полковник виписав нам супровідну і ми власними автівками поїхали на північ Миколаївщини, де була перевальна база підрозділу. 

Взагалі, зараз я лікую не перше своє поранення. Ще в АТО були дрібні травми, контузії. Але тоді за декілька днів прокапували в госпіталю Краматорська і знову вперед, виконувати бойові завдання. Цього разу все сталось 26 грудня, коли прийшов черговий наказ на штурм. Ми перебували у Серебрянському лісі, під Кремінною. Наткнулись на групу окупантів. Коли вони зайшли, їх було досить багато. Завʼязався бій. Між нами була невелика відстань — 15-20 метрів. Ми просто кидали один в одного гранати. 

Заскочили вже в бліндажі, їх першу лінію відбили. Але прилетіли дві міни й нас вісім людей “затрьохсотило”. Осколки мені залетіли у руку, ногу, спину. Та найбільше пошкодження — зламок травмував голівку плеча, відбив половину дельтоподібного мʼяза. Дірка була такою величезною, що туди вільно могла пролізти навіть рука.

Медики витягли одинадцять осколків з паху, спини. Ще 6 штук — зі стегна. Я лікуюсь вже півтора року. Три місяці лежачий був абсолютно — не вставав, не ходив. Тільки за січень було 13 операцій. А загалом їх було 18.

Пересуваюсь на милицях, або з ціпком. Майже не відчуваю правої ноги. Типу, опора є, а чутливості немає взагалі. Якщо десь трішки на бік стану чи якось неправильно, можна впасти. Такий стан через те, що атрофовані нерви. Лікарі приписали мені препарати, електростимулювання. Можливо, колись ситуація з цим зміниться. 

Проблема з плечем набагато гірша. Планувалося спочатку взяти кістку з таза вирізати й пробувати, там де головка плеча, там якось її прикріпити. Це для того, щоб вона потім замість манжети змогла натягувати м’яз. Але вже під час операції, коли лікарі все порозкривали, побачили, що там немає майже половини кінцівки, голівки плеча. Тому шурупи чи спеціальні пластини не вдалось поставити. Не вистачає мʼязів, а суглоб розбитий.

Мені необхідне ендопротезування, бо інших варіантів не існує. Вдячний лікарям, які порадили мені національну програму #ВрятуйКінцівку від благодійного фонду “Здоровʼя українського народу”. Заплатити самостійно за операцію понад 300 тисяч гривень — це важко. Крім того, під крилом фонду мною займаються найкращі українські спеціалісти. 

Якщо ендопротезування відбудеться і пройде вдало, тоді плани у мене наполеонівські. Крім інших своїх діяльностей, я ще голова районної організації ветеранів. Крім того, займаюсь волонтерством, щоб допомогти своїй 80-ій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді та іншим підрозділам. Крім того, моя офіційна робота вимагає багато часу та фізичних ресурсів. Я хоч і на лікарняному, але час від часу приїжджаю, щоб зорганізувати людей. 

Знаєте, є таке відчуття, що я ще не допрацював. Наче мене рано вибили з гри. По-перше, мої хлопці досі там. По-друге, дуже багато моїх побратимів вже немає в живих. Тому маю бути сильним, не падати духом і працювати. Якщо доля розпорядилась таким чином, що я залишився живий, значить треба активно працювати у різних напрямках”, — розповів Дмитро Харчук. 

Збір закрито, всі інші внески які будуть надходити через цю сторінку, підуть на наступних резидентів програми, які знаходяться в черзі на фінансування операцій. 

Оплата через Приват Банк (додаткові можливості підписки)

Одноразовий внесок

Підписатись на щомісячний внесок

Donate from Europe, USA, GB, Canada?

Use this for PayPal or Credit Card

Корпоративний внесок?

Для переказів у гривні