fbpx

Людмила Анатоліївна Федько працювала фармацевтом в аптечному пункті при міській лікарні №2 в Чернігові. З 26 лютого до 8 березня їй довелося жити в своїй аптеці, адже ходити на роботу під обстрілами дуже небезпечно.

В лікарні поряд мешкали лікарі та медсестри з родинами. Вони самотужки переводили та переносили хворих з верхніх поверхів униз, вікна закладали щитами, щоб убезпечити персонал та пацієнтів. Лікарня продовжувала працювати попри все.
«Коли я бачила, як хірурги оперують, а за вікнами операційної лунають вибухи, мені хотілося обійняти кожного. Завдяки їх мужності вижили усі чернігівчани, які знаходились в лікарні під час воєнних дій та окупації. Наші медичні працівники не дозволяли собі боятися – від їхньої впевненості та професійності залежало життя людей тоді, коли ворог робив усе, аби його відібрати».

Людмила Анатоліївна теж щодня відчиняла аптеку і обслуговувала людей. Попит на ліки був шалений – місцеві намагалися зробити хоч якісь запаси. Та й у лікарні на той час перебувало багато чернігівчан, зокрема дітей. «Їх привезли, коли росіяни скинули бомби на 18 і 21 школи. Лікарі і медсестри, які, здавалося б, бачили все, плакали. Малюки з вогневими пораненнями! Хто б міг уявити, що з таким стикнуться наші лікарі в 21 столітті! Але їм вистачило сили духу і знань, щоб не дати померти дітям, які потрапили під бомбардування. А потім і воїнів наших доставили, коли йшли бої за Кінку. Згодом їх привозили все більше. Серед них багато важких. Конче потрібні були ліки, а більшість аптек в місті не працювали, тож я мала відкритися. У мене був приклад наших лікарів перед очима. Я не могла вчинити інакше. Фармацевт також медичний працівник, до того ж під час війни командна робота особливо важлива», – пригадує Людмила Анатоліївна.

Після 8 березня в місті почалися перебої з подачею води та електрикою. Людмила Анатоліївна працювала до 18-ї години, до сутінків. А потім по-темному діставалася до дому сестри, де вони з родиною переховувалися в підвалі.
В середині березня лікарню обстріляли. Світло зникло остаточно. Аптека не могла працювати без електрики. Тоді й вирішили виїхати в село до батьків. Через три дні Людмила Анатоліївна дізналася, що був ще один обстріл і її аптечний пункт не встояв. Вибило вікна, розтрощило вітрини. Чи відродиться він після цього, фармацевт не певна. Хоча лікарня вже відродилася, отже і в аптечному пункті є нагальна потреба.

Ви можете підтримати українських медиків своєю пожертвую, адже медицина це №1 після ЗСУ.