“Відчув, як куля пробила тіло. Почало темніти в очах, але встиг дійти до своїх”, — поранений Євген Тузинський
“У мене вистрілили з метрів 20-25. Я відчув, як куля пробила тіло. Спочатку страшного болю не було, в крові багато адреналіну. Усвідомив, що по спині потекло щось гаряче. Потроху вже почало темніти в очах. Але я ще встиг дістати гранату. Це на той випадок, щоб не потрапити у полон, бо для мене то найжахливіше”, — згадує момент поранення 44-річний Євген Тузинський.
Скільки всього моторошного та страхітливого доводиться переживати нашим захисникам. Смерть, поранення, фізичні страждання, душевні муки, розлука, страх, холод, недосипання… Це лише маленька когорта відчуттів, які “дарує” війна. Це лише те, що ззовні. Якщо розібрати внутрішні переживання, можна загубитись у психологічному всесвіті митарств.
Час війни — це складний і непростий період країни та її народу (якщо м’яко сказати). У цей момент багатьом людям доводиться терпіти великі випробування і стикатись зі складнощами, про які навіть не сфантазуєш у мирному житті. Але в той самий час, починаєш захоплюватись деякими людьми, у яких оголюється міцність духу, саможертовність, хоробрість та залізна сила.
Євген Тузинський родом з Києва. Він працював у фірмі, що займається виготовленням меблів. До 24.02.2022… У той зловісний день одразу помчав забрати маму з Ірпеня. Потім, не довго роздумуючи, записались разом з братом до тероборони. “Я не вважаю себе якимось героєм. Просто було відчуття, що треба захищати рідних, країну. Спочатку допомагав хлопцям, возив необхідні речі”, — розповідає Євген.
Згодом перевелись разом з братом до 3-ї окремої штурмової бригади. Пройшли навчання. Євген отримав військову посаду — навідник. Почав виконувати бойові завдання на Бахмутському напрямку. “Навіть коли не маєш бойового досвіду, мозок перебудовується таким чином, що все здається не таким страшним. Особливо, коли поруч вірні побратими. Ви підтримуєте один одного весь час”, — зізнається захисник. Але 12 січня бойового птаха підбили. Розповідає, що на світанку розпочався великий наступ. Було темно, видно тільки силуети. Воїн виліз з окопу, щоб було зрозуміло, куди стріляти. “Зробив два постріли у бік ворога. Та, мабуть, вибрав невдалу позицію”, — згадує поранений.
Травмований ще почав відстрілюватись, дістав гранату. В очах вже темніло, але своїм хлопцям ще встиг крикнути, що трьохсотий. І таки зміг якимсь дивом повернутись до свого підрозділу. Там польові медики надали першу медичну допомогу. Далі Євген намагався бігти по посадці до автомобіля для евакуації. Куля 5,45 поцілила у ліве плече. Своєю руйнівною силою вона зачепила легені, зламала два ребра, роздробила лопатку. Каже, що йому дуже пощастило, адже куля пройшла лише 5 мм від артерії. У захисника важкі травмування. Крім того, лікування затягувалось ще й через те, що він захворів на Ковід.
Наразі Євген знаходиться в Інституті травматології та ортопедії НАМН. На нього чекає наступна операція, лікарі ставитимуть пластини, скріплятимуть лопатку. Попереду ще непрості хірургічні втручання. Боєць сподівається, що зможе повністю одужати, адже наші лікарі майстри-віртуози. Вони рятують травмованих навіть у тих випадках, де їх закордонні колеги розводять руками. Захисник розповідає, що навчився жити з постійним болем у кінцівці. Але це не спиняє його думок, які спрямовані у бік найшвидшого повернення на поле бою. “На війні мої хлопці. Я з ними з 24 лютого. Їм необхідна моя допомога”, — запевняє він.